Викладач який воює
Цей усміхнений молодий чоловік – щасливий голова родини, батько, а в Національному гірничому університеті відомий як Іван Начовний, викладач в Дніпропетровському Національному гірничому університеті (асистент кафедри безпеки інформації та телекомунікації. Його люблять студенти, поважають колеги). Але ось уже декілька місяців він не заходить в університетські аудиторії, а воює на Сході України. Іван Начовний – один з кіборгів Донецького аеропорту, командир роти. (в зоні АТО його позивний - "Гном").
Нещодавно ректор НГУ академік НАН України Геннадій Півняк вручив Івану Начовному медаль «За відданість» зі словами вдячності та побажав повернутись з перемогою та продовжити свою роботу у гірничому. Студенти НГУ також зустрілись з кіборгами – десятого грудня хлопці та дівчата наживо спілкувались з тими, хто нас захищає – Іваном Начовним, Кирилом Недрею, Василем Клименком та Олександром Сергеєвим. Щирі, мужні, справжні герої, завдяки яким ми щодня прокидаємось під мирним небом вільного Дніпропетровська і рідної України. Багато студентів мали бажання поспілкуватись із сміливцями, розпитували про реалії війни, про те, хто воює проти нас з того боку, чого не вистачає нашим солдатам і коли закінчиться війна. «Кіборги» відповідали просто і щиро. Іван Начовний підкреслив, що всі вони дуже вдячні волонтерам, які забезпечують солдатів усім необхідним, бувають на передовій і роблять майже неможливе. На головне запитання: коли закінчиться війна? - відповіли жартома, мовляв, коли наші танки в’їдуть на площу північної держави. А потім додали вже серйозно «Коли не помиратимуть люди».
Зустріч вийшла емоційною та душевною, а студенти, певно, на все життя запам’ятають, що взимку 2014 року вони говорили зі справжніми героями, захисниками, тими самими «кіборгами», про яких чули з екранів телебачення. Через декілька днів вони знову повертаються на війну, але пропри це зараз на їхніх обличчях посмішки, впевненість та радість. Вони фотографуються зі студентами гірничого, а ті бажають їм здоров’я, сил і головне – скоріше повернутися живими до всіх нас. А коли так щиро чекають і вірять, по-іншому бути не може. Героям Слава!
Тату, я так тебе чекаю!
Ми зустрілись з чарівними дівчатами – дружиною командира дніпропетровського мотострілецького («журналістського») взводу Віктора Ожогіна, Олександрою та донею Каріною, у рамках зйомок для соціального ролика про українські родини, яких торкнулась війна. Попри непросту тему, Олександра посміхалась. Ця красива молода жінка, на долю якої випало так багато випробувань, демонструє силу духу та чоловічу мужність. Її чоловік пішов захищати Україну. Вона підтримала. Їхнє весілля сталося напередодні його від’їзду в зону АТО, а руку і серце він запропонував їй по телефону перед усім своїм взводом. Романтика і війна. Олександра розповідає, що добре розуміє Віктора і підтримує. Хоча, звичайно, буває важко. Сльози зблиснули в її очах, коли вона говорила про те, як, зазвичай, у неділю вони дивляться спортивні програми. Але справжні і щирі родини все це тільки зміцнює, впевнена вона.
Маленька Каріна дуже чекає на тата. Згадує про нього, питає, коли повернеться. Нам розповідала, що тато їй купить щось смачне – можливо, булочку? І з осяйною посмішкою говорила у мікрофон «Я люблю тата!».