ВОРОЖА КРОВ
- Деталі
- Опубліковано: П'ятниця, 19 березня 2021, 14:10
Розвідувально-диверсійна група під началом «Месника» була однією з найкращих у складі підрозділів Збройних Сил України, що дислокувалися на лінії зіткнення з бойовиками так званої ДНР. Своїми успіхами вона найперше завдячувала командиру, який був родом з передмістя Донецька і знав буквально кожну стежинку в цій місцині.
Через це РДГ перебувала на одних і тих самих позиціях починаючи з 2014 року. І один Бог знає, скільки їм ще тут бути з огляду на кровожерну Росію.
Чергова зима прийшла не без смутку для товаришів «Месника». Від кулі снайпера, можна сказати по- дурному, загинув «Блакитний». Красень-подолянин з Хмельницького, батько двох діточок, котрий разом з «Месником» був на цих позиціях ще з початку російської агресії.
Прощаючись з товаришем, усі члени РДГ поклялись не залишити без уваги родину загиблого. Своєї обіцянки дотримувалися й дружина та доні «Блакитного», час від часу отримували то колективного листа, то грошовий переказ, а то просто вітальну листівку. Бойове братерство міцніше навіть від родинного.
На екваторі зими командир викликав до себе « Месника». Той зразу здогадався: буде нове завдання.
- Григорію, - по-товариські звернувся до підлеглого командир, - потрібна твоя допомога. Ми вже пару тижнів спостерігаємо, як сепарня підвозить на свої позиції різного роду вантажі. Що це таке? Для чого призначено? Наскільки це небезпечно для нас?
- Ну, в такому разі треба «язика» брати, - задумливо промовив «Месник».
- І я так вважаю. Позаяк не просто якогось рядового – наркомана, а, бодай, з молодших офіцерів. Порадься з хлопцями як це краще зробити.
*******
Близько тижня вистачило «Меснику» і його товаришам, щоб розробити операцію. Було вирішено взяти «язика» у селі Широке, що перебувало під контролем сепаратистів. Там по окремих хатах дислокувалися молодші командири ворожих з’єднань, що протистояли нашим підрозділам на лінії зіткнення. Ватажки сепаратистів поводилися в тимчасових помешканнях більш, аніж розслаблено, бо деякі з них навіть примудрилися підженитися. Зробити у Широкому це було не складно. Село суцільно шахтарське. А у шахтаря, як відомо, вік недовгий. Коли не аварія в забої, так горілка вкорочували чоловікам вік по всьому Донбасу. Так що самітних молодиць не бракувало…
Для непростої операції «Месник» вирішив задіяти разом з собою п’ять чоловік. Чим більше людей, тим складніше бути непоміченим. Будь-які бойові дії – неминучий провал операції.
На завдання вирішили йти перед зимовим світанком. Він доволі темний, а сон в таку пору особливо міцний.
Широке «Месник» знав як свої п’ять пальців. Тут свого часу ходив декілька років до місцевої школи, коли батько працював агрономом
у тутешньому колгоспі. Щоправда, з того часу багато що змінилося у селі. Але на загал більшість мешканців залишилась жити у хатах знайомих «Меснику» ще з дитинства.
Розвідка донесла, що у хаті колишньої вчительки Григорія Марії Іванівни живе якійсь ватажок сепаратистів, котрий їздить на великому, мабуть, віджатому джипі. Побіля нього у дворі часто помічали високу струнку жінку.
- Невже Олена, - майнула тоді в голові «Месника» згадка про доню вчительки.
Але він якнайскоріше відігнав цю думку. Та невже розумна і гарна Олена , найперша красуня їхнього класу, буде товаришувати з якимись сепарськими покидьками?!
Пересувалися хлопці «Месника» до заповітної хатини за усіма правилами розвідувальної справи. На годиннику було 10 хвилин на третю, коли вони зайняли відповідні позиції побіля знайомого ще з шкільних років «Меснику» будинку. Вікна хатини доволі великі. Тому в приміщення було вирішено залізти, видушивши шибку на кухні, а вже потім потрапити чи то спальні, чи зали. В залежності від того , де б знайшли командира - сепаратиста.
«Месник» залишив двох бійців назовні , а сам вужем прослизнув разом з двома іншими у теплий простір помешкання. Опинившись на кухні, троє бійців на якусь мить заклякли. А потім «Месник» жестами дав своїм хлопцям розпорядження:
- Ти сюди, ти туди, а я прямо…
Десь в глибині хати підступно занявчала кицька. «Месник» попрямував до дверей, котрі, схоже, були у спальні. Блідий зимовий місяць ледь освітлював йому короткий напрямок. Ось він майже вже підійшов до дверей спальні і цієї миті спалахнуло надзвичайно яскраве через суцільну темряву електричне світло.
- Хто Ви такі?! Що Ви тут робите?! – закричала жінка, закутана в теплу товсту ковдру.
«Месник» закляк на місті: це була Олена. Але представлятися у нього не було ані часу, ані бажання. Тієї ж миті у дверях з’явилась постать якогось пузаня. Діяти слід було рішуче. І «Месник» добре засвоєним ударом в кадик поклав товстуна на підлогу. На шум прибігли товариші. Олена, остаточно збита з пантелику, перелякано мовчала.
- Знайдіть його одяг! - наказав підлеглим «Месник» . – Завернімо в ковдру і винесемо надвір. На холоду якраз очуняє і швидко його вдягнемо.
Почувши голос « Месника», Олена напружено повела головою. Виглядало, впізнала однокласника. Та тривало це зовсім не довго. За якусь хвильку – другу вони вже одягали пузаня за сільськими городами. Щоб той не заважав, в рота вставили кляп та ще й зав’язали очі. Вели його засніженими кучугурами, дослухаючись до тиші, аби не проґавити можливу загрозу. «Язик» переставляв ногами важко, дихав, як ковальській міх, напевно, потурбували його українські бійці після добрячого перепою.
Коли опинилися на контрольованій нашими території, було вирішено зробити короткий привал. Передсвітанкова скупа зимова заграва висвітлила голі дерева посадки, де вони зупинилися.
- Розв’яжіть очі та дістаньте кляп – так легше буде його везти, - наказав хлопцям «Месник».
- Так что, Гриня, «украм» продался! - раптом почув здається знайомий голос «Месник».
Глипнув на «язика» і отетерів: перед ним був однокласник Микола Шумаков.
- Ось де ми з тобою зустрілися, друже! Лише я нікому не продавався. А ось чому ти до бандитів пішов?
- Ми нє бандіти. Ми свою землю защіщаєм от фашистов…
- Таких як я, - з докором промовив «Месник». – А Олену навіщо до своїх брудних справ залучив?!
- А она, єсли хочєш знать, тоже за Новоросію. Всє чесниє люді Вас нє поддєржівают . Холуї Ви піндосовскіє , - зло промовив Шумаков.
- Ну, ти мені тут російське телебачення не демонструй! Будеш перед українським законом відповідати за свої злочини, - суворо промовив «Месник».
Він ще не скінчив фразу, як Шумаков, навпрочуд легко з огляду на своє пузо, підхопився і чимдуж кинувся в глиб посадки. Всі п’ятеро вихопили зброю.
Вогонь лише по ногах! – кричав «Месник».
Пораненого сепаратиста тягли нашвидкоруч змайстрованих ношах по черзі. А з того, як з доброго кабана, стікала і стікала кров. До місця призначення «язика» доставили вже без свідомості.
*****
Здавши Шумакова в медичну частину, «Месник» поспішив у свій бліндаж. Хотілося , бодай, трішки відпружитися після важкої ночі. Але відпочити Григорію не випадало. Щойно приліг, як перед ним опинився парамедик Дмитро Івашків.
- Друже «Меснику», Ваш трофей конає. Багато втратив крові. А у тебе з ним однакова і група , і резус –фактор. Терміново потрібне пряме переливання.
- Ці сепари з мене буквально кров п’ють, - бурчав «Месник», натягаючи утеплені чоботи.
Медчастина їхнього з’єднання - звичайний бліндаж. Лише великий за розмірами. У кутку, на дальньому ліжку, лежав Шумаков. Йому дещо полегшало . Це було зрозуміло з того, як стурбовано він поводив очима.
- Григорію , лягай ось сюди,- попрохав парамедик, вказуючи «Меснику» на сусіднє з Шумаковим ліжко. І заходився побіля свого медичного реманенту.
- Ну, що Миколо, - з веселими нотками в голосі звернувся до полоненого «Месник». Влиємо зараз тобі ворожої бандеровської крові й почнеш кричати «Слава Україні!». А ще гімн співати з ранку до ночі. Укрофашисти дуже вигадливі . Просто в душу саму залазять..
Шумаков нічого не сказав у відповідь. Лише дихав часто і голосно. Парамедик Дмитро Івашків почав пряме переливання крові від українського розвідника до сепаратиського ватажка…