Відверто

Деталі

Опубліковано: Субота, 26 грудня 2020, 12:40

Дарина Сухоніс – Табацька зростала і формувалася як журналіст разом з щомісячником «Бористен».  Сьогодні на шпальтах журналу чимало з того чого торкалася її працьовита і талановита рука. Можливо, декому з читачів дописи авторства Дарини породжують асоціації з солідною і поважною пані. Насправді ж вона ще зовсім юна особа, котра любить і цінує життя. І яка у фінальному номері 2020 року розказала про себе і своє сьогодення тільки на сторінках “Бористену”.

- Ви вирішили стати журналістом через відомого батька і дідуся-письменника?

- Ні. Я ненавиджу точні науки, я гуманітарій. І писати почала з дитинства, не задумуючись про генетику і роботу батька і дідуся. Батько мене відмовляв вступати на журналістику, але ж ви розумієте, що те, що казали батьки, коли тобі було 16, доходить до тебе в 30!

- Хто ваш головний критик?

- Батько! Мама дуже лояльна, їй подобається моя робота, вона пишається. Коли мої статті на обкладинках, коли я беру інтерв’ю у цікавих та відомих спікерів. А батько може критикувати. Чоловік також пишається, знаю, що показує друзям і колегам мої статті і програми. Підтримка близьких і тих, кого любиш – це ж крила кожної людини, хіба ні?

- Яка ваша робота зараз?

- Я пишу в «Бористен», працюю у великому холдингу «Наше Місто» у Дніпрі – це газета, сайти, телеканал. В мене була своя програма на «Дніпро ТВ», я дуже багато разів бувала на обкладинках газети – для мене це ознака крутого та яскравого матеріалу. Я люблю робити матеріали на кшалт соціальних еспериментів. Редактор каже, що я креативна. Але насправді я просто роблю те, що відчуваю. Я горю роботою дуже сильно і роблю це швидко, ідеї просто фонтанують. Але у 2020 році в мене був досвід політичної роботи мені це цікаво. Можливо в майбутньому піду в цю сферу, час покаже. Поки хочеться пару днів вихідних – на свята!

- Коли ви зрозуміли, що маєте певну аудиторію, популярність чи впізнаваність?

- Коли мене почали впізнавати  таксисти чи покупці в “АТБ”. Я сама здивувалась дуже, коли в мене в супермаркеті впізнав чоловік, попри маску на обличчі, назвав по імені і сказав, що любить мої статті. Ще був випадок, коли мама їхала в таксі, а в руках газета «Наше Місто». І таксист каже так серйозно: «Я знаю дівчинку, я її часто везу додому, вона працює тут! І на обкладинках буває!». Мама сміялась.

- Для вас це важливо?

- Так, це реакція на мою роботу. Я вважаю, що важливо усе - лайки в мережі, репости . Це реакція, відповідь. Це не від якогось марнославства. Це нормальна комунікація. Я взагалі дуже комунікабельна і активна людина, я люблю спілкуватись .

 - Якими інтерв’ю ви пишаєтесь?

- Кожне по-своєму особливе. З мером Дніпра Борисом Філатовим було багато інтерв’ю, “батьком” театру “Крик” Михайлом Мельником. Цікаво було говорити з медиком-добровольцем, депутатом наразі, Яною Зінчеквич, з письменником Любком Дерешом, з військовими у 25-ій бригаді. Важко визначити щось одне.

- А з ким хотілось би записати інтерв’ю?

- З політиків з Порошенком, з американським письменником Стівеном Кінгом. Також з Кузьмою Скрябіним, але, на жаль, його вже немає серед нас.

- Журналістиці можна навчити?

- Я думаю, що ні. Я навчалась в університеті, але це не дало мені нічого, окрім загальних академічних знать. Ти або вмієш писати, знімати, або ні. Все інше шліфується практикою

- Ви любите соцмережі?

- Так, я вважаю це певним гібридом ЗМІ і дуже рушійним важелем суспільної думки. І люблю постити фото себе, свого життя і своїх котів також!

- Журналіста можна купити?

- Так, можна. Це факт. Є люди, які готові розмінювати себе. Є люди, які вважають, що вони продують своє уміння та талант, але не совість. Я скажу одне – я ніколи не працювала і не буду працювати там, де ідеологічна політика не співпадає з моєю. На кшталт «З ким йде війна?» або «Чий Крим?». Мені пропонували роботу у провладних партіях нинішнього президента, раніше – у команді партії Януковича. Але для мене це просто протиприродно.

- У вас багато татуювань, чому?

-Відносно багато, але для мене це частина мене, а не якась данина моді. Я хотіла татуювання давно і свідомо. Улюблене - маки та напис на руці. До речі, татуювання є у моїх батьків. Певно, мій вплив.

- Яка ваша улюблена книга?

- Люблю твори Кінга, і книги про Гаррі Потерта, але тільки в українському перекладі.

- Без чого не уявляєте своє життя?

- Без людей, яких люблю, моїх котів і роботи. І кави.

- Про що ви мрієте?

- З віком мрії стали дуже банальні, але водночас – масштабно-складні. Щоб жили дуже довго і щасливо люди, яких я люблю, щоб закінчилась війна і щоб у світі не було нещасних тварин.

Анатолій Подільний, фото з архіву героїні