Вона торкнеться ліричним словом душі кожного

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 06 жовтня 2020, 13:12

Дніпрянка Олена Ляшенко 10 років в освіті - від вчителя української мови та літератури до заступника директора закладу загальної середньої освіти, нещодавно здобула науковий ступінь кандидата філологічних наук. Також вона майстриня поетичного слова, членкиня молодіжного літературно-мтстецького клубу "VivArt", учасниця всеукраїнських та міжнародних творчих конкурсів та проектів.Пише вірші та прозові мініатюри, гуморески, має дві видані книжки для дітей (байки). Відзначена подякою Міністерства культури України (2018 р.), лауреат премії в галузі культури «Кам’янське мистецьке перевесло - 2018». Учасниця всеукраїнських та міжнародних проектів, серед яких «Міжнародний міждисциплінарний конкурс ім. В. Маняка та Л. Коваленко», присвячений пам’яті голодомору (дипломант, відзначена преміями 2018, 2019 рр.), Міжнародний європейський літературний конкурс «Open Eurasian Literature Festival and Book Forum» (учасниця, 2019 р.) та ін. Співавтор вітчизняних та зарубіжних збірок, зокрема, літературного альманаху «Дзвін» (Львів, 2019 р.), видання незалежних авторів «Водограй мрій» (Київ, 2020 р.), має публікації в електронних виданнях «ПортФоліо» (Канада, 2019 р.) «ТекстOver» (Україна, 2019) та ін.

«Пишу вірші, скільки себе пам'ятаю. Останні 6 років переважає дитяча тематика (байки). За цей час встигла видати 2 книжки з байками для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку "А сьогодні на ставочку" та "Радіо "Лісовичок-FM". Наразі вже макетується та готується до видання чергова дитяча книжечка "Справжній скарб", у якій, разом з читачами, шукатимемо скарби наших українських річок та вирішуватимемо екологічні проблеми. Надихає на творчість синочок, в очікуванні на якого і з'явилась перша байка "Роздайся, море!". Я мама, а тому моє життя почалось спочатку: разом з малюком вчуся писати, читати, ліпити і клеїти))) Попереду ще безліч відкритті, а, отже, й можливостей для творчості! Не вірте нікому, хто скаже, що писати для дітей легко. Здається, найважче, адже діти - найнеупередженіші критики! Кожна моя презентація чи візит до діточок з книгами супроводжується діалогом, я завжди цікавлюсь, чи подобається їм те, що вони чують від мене та читають. А коли маленькі читачі готують у відповідь сюрпризи - малюнки, розігрують сценки, вивчають мої твори напам'ять - це, напевне, найнепідкупніша, найщиріша відповідь!», - каже Олена.

Ілюстрація від маленьких читачів

Її вірші та гуморески щирі, проникливі та цікаві. А особливою популярністю користується гумореска повчального змісту. «Хоча вона і дитяча, але насправді її зміст дуже доросли і повчальний», - зазначає Олена.

РОЗДАЙСЯ, МОРЕ!

В ставочку за лісом живе пані Жаба ― Зелена, пихата Жаба-нахаба.

І мріє вона собі мати квартиру У синьому морі:

― Усе тут покину, Візьму журавля і ВіАйПі-класом

Полину далеко-далеко від вас я,

― Хвалилася Жаба сусідонькам п’явкам, Вдягнувши корону на голову,

― Як вам? Сміється із того ставоча родина,

А Жаба складає речі в торбину:

― Морською царицею справжньою стану

І не повернуся до вашого ставу!

Увечері зорі у небі палали

І бачили жабу, яка відлітала

Журавликом верхи, в блискучій короні,

З квитком ВіАйПі у зеленій долоні.

Вранішнє сонечко світить вгорі

– Шкірка у Жаби пече та болить.

Нагрілась корона і голову плавить!

Та жаба до моря упевнено править:

― Знайду вільне місце по-ближче до моря,

Коктейлів замовлю, й пірну з головою!

До хвильок підлізла розпечена близько:

― Ану, роздайсь, море, дивись ― Жаба лізе!

(А шкірка на спині вже почервоніла,

І лапки загрузли в піску по коліна)

Стрічай же нову свою королеву:

Красиву, пухирчасту Жабу зелену…

Швейцари! ― звернулася панна до чайок,

― Хутчіш парасольку новому начальнику!

Та чайки, побачивши здобич смачненьку,

Швиденько побігли пісочком м’якеньким.

З усіх своїх сил риє Жаба канавку

До моря, до дна, обпекла собі лапки,

Дісталась води, повне горло сьорбнула…

І пузом до верху востаннє пірнула.

Не знала та Жаба, що море солоне,

Та й в гості не варто ходити в короні!

СТИХІЯ

Я – стихія.

Приголуб мене – зацілую теплим вітром у спекотний день.

Торкнись – наповню тебе по вінця липневою зливою.

Прогніви – вибухну небесними розрядами блискавок, сяйво яких заполонить усе місто.

Залиш мене – впаду з неба калюжами, завию буревіями, зірву звідусіль пожовкле – все стане сірим, і ти також…

Забудь – накрию усе білою сукнею мертвої нареченої, а синіми, холодними вустами оберну на лід все навколо – не бути у світі життю, доки я мертва…

Згадай – отямлюсь відлигою, розквітну бузковим ароматом, вберусь у яблуневий цвіт.

Поклич мене – усміхнусь веселкою.

Побач – я розсипалась небом мільярдами маленьких крапочок і ховаю наше щастя від сторонніх очей за вечірньою сукнею із півмісяцем на рукаві.

Зрадь мені – спалю світ променями ненависті, залишу безкраї пустелі за собою. Піди – наздожену скаженою океанською хвилею, потоплю кораблі і землі, аби забрати тебе з собою.

Зникни – змушу материки здригнутись, зруйную світ: шукатиму під і над… Повернись – розтану льодовиками у твоїх руках.

Прийми мене – попливу м’якими пухнастими хмарками.

Будь зі мною – стану тихою річкою поміж двох берегів.

Запроси – прийду покірним світанком.

Прожени – обернусь на піщаний вітер, засиплю очі, щоб не бачив більше нікого. Зречись – вб’ю градом мале й велике, закричу громом – нехай всесвіт почує моє горе…

Прийди до мене – пеститиму теплими морськими хвильками, ще солоними від нещодавніх сліз.

Обери мене – розтану в тобі весняним снігом.

Залишся – зачарую ароматами ночі, простелюся зоряною ковдрою.

Кохай мене – вийду за береги, стану твоїм потаємним бажанням, зігрію полум’ям, заворожу танком надвечір’я.

Забажай – відкрию тобі свої таємниці.

Підкори – стану земною, бо поки що я – стихія.

***

Ніч – хранителька таємниць,

Королева бажань та чарів.

Небо бачило горілиць

Почуттів заборонених мари.

Невідомих і вкрай нових,

Ще не пізнаних, незнайомих,

Без усіх повсякденних лих,

Почуттів лише нам відомих.

Небо бачило від початку

Те, чому ні кінця, ні краю,

Де ні логіки, ні порядку,

Ні законів – я їх не знаю.

Все згорить в світанковім сяйві.

День прийдешній – і корективи.

У його обідньому праймі

Почуттям нема перспективи.

Тільки ніч і її закони:

Без табу і без жодних правил.

Це рівняння, два невідомих.

Помилитись не маєш права.

***

Береза в кризі грає першу скрипку.

Все зачароване зимою спить німе.

Лише береза в сукні обеліску

Грає мелодію та мріє про одне:

Вона прокинеться колись, одного разу,

Не зломить буревій її гілок,

Отямиться від сніжного екстазу,

І гратиме вже їй живий струмок.

І жити, вона знову буде жити,

Тектиме жилами застигла нині кров,

І бачитиме, як радіють діти,

І як неспішно йде у світ любов,

Весна і щастя, правда й справедливість –

Береза точно зна на що чекати,

А доки віти в кризі не зломились,

Вона продовжує своє невпинно грати.

Та музика довершено красива,

Вона луна, як сповідь поколінь.

Береза в кризі, наче пані сива,

Крижиночками гра «ділінь-ділінь»…