ІМПІЧМЕНТ, АМЕРИКАНСЬКА СПАДЩИНА ОРВЕЛЛА В УКРАЇНІ ТА ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО

Деталі

Опубліковано: Четвер, 26 грудня 2019, 09:47

«Спеціально для «Бористена»

22 листопада 2019 р.  –  Ню Йорк, США
Віктор РУДЬ

«Особливо важливо ввести геополітичний розлад у внутрішньоамериканську діяльність, заохочуючи всі види сепаратизму і етнічні, соціяльні та расові конфлікти, активно підтримуючи всі дисидентські рухи - екстремістські, расистські та сектантські групи, дестабілізуючи тим самим внутрішні політичні процеси в США.  Мало б також сенс одночасно підтримувати ізоляціоністські тенденції в американській політиці... Росія повинна також працювати над ізоляцією Британії від Европи, вводячи розбрат як у межах ЕС, так і між США та ЕС, дестабілізуючи Туреччину. Росія повинна анексувати Україну, оскільки її незалежність становить величезну небезпеку.»  Алєксандр Дуґін, генерал Ніколай Клокотов (Російська академія генерального штабу), Основи геополітики, 1997.

 «Чи буде проваджена російська інтеґрація на теренах колишнього СССР серйозним, довготривалим військовим викликом для Заходу, значною мірою залежить від ролі, яку Україна відіграє чи змушена відігравати... Україна робитиме багато для того, щоб визначити, чи буде Европа та світ у двадцять першому столітті такими ж кривавими, як вони були у двадцятому. ”Карнегіський фонд міжнародного миру, 1997.

* * *

Правопорушення президента Трампа, що начебто зумовлює процес імпічмента, полягає у торзі в 400 мільйонів доларів США, затвержених двопартійною безпековою допомогою Україні, і офіційного візиту в Овальний кабінет нового президента України, – в обмін на особисту політичну вигоду.  Визначення степені тяжкости злочину - чи заслуговує він на імпічмент - не відбувається у вакуумі.  Це, зрештою, не є випадком зловживання президентською владою, коли затримується видача пропанового нагрівача українській метеостанції в Антарктиці в обмін на улесливий лист з Києва до редактора місцевої газети в околиці «Big Sky», штату Монтана. Питання, отже, полягає в тому, яким буде наслідок інтересів нашої зовнішньої та національної безпекової політики, якщо заява виявиться правдивою. Це неможливо встановити без усвідомлення (a) ключового значення України для нашої національної безпеки та (b) наслідків від нашої неспроможности зрозуміти цей факт - впродовж поколінь.  Те, що адміністрація Трампа попередньо надавала більше військової допомоги аніж адміністрація Обами не є визначальним у цьому питанні, а, як це не парадоксально, загострює проблему ще більше.

Як один з найнадійніших союзників Америки в нашій війні з терором і в наших миротворчих місіях за останні 27 років, Україна є значно вагомішою аніж 45 000 пар чобіт.  Незалежність України є неодмінною умовою не лише американської, але й глобальної безпеки та стабільности. Підтримка України - це найбезпечніша, найефективніша і найдешевша стратегія стримування прискореної російської агресії та її зневажливої підривної антиамериканської діяльности.  Україна - найбільша країна Европи, більша, ніж Англія, Німеччина та Угорщина разом.  Маючи демократичну та громадянську традицію, якої у Росії ніколи не було, Україна створила першу в Европі конституцію представницької демократії, що випередила філадельфійську на 77 років.  Їй властиві прояви індивідуалізму та прагнення до громадянського суспільства, які визнає кожен американець.

Однак Вашинґтонська москвоцентрична спіраль ДНК завжди була щільно накручена.  Всупереч настирливості Вашинґтону, який цього не прагнув, підтвердження незалежности України в 1991р. забезпечило падіння «Союзу Совєтських Соціялістичних Республік», рятуючи Захід від апокаліптичної траєкторії. Ми перестали вже бути на відстані спускової кнопки до ядерного спалаху.  Аномально, Вашинґтон, заякорений тією ж імплозією, яку ми самі дивовижно намагалися упередити, раптово розвернувся і відсвяткував своє власне передбачення у «перемозі в холодній війні».

Але якщо це було добре, то збереження цього в цілому, стає не лише добрим, але першорядним. Та цьому не судилося статись. Ми примусили Україну до здачі третього за величиною в світі ядерного арсеналу (на диво, Росії) в обмін на запевнення Америки в суверенітеті та національній безпеці України. (Північна Корея та Іран взяли це до уваги. Слухання імпічменту – поки що ні.) Згодом ми також позбавили Україну і її звичайного озброєння, знову зраджуючи жертву та обіймаючись зі злочинцем. Ми гарантували Росії місце СССР у Раді безпеки ООН, розмістили Росію у Світовому банку, Міжнародному валютному фонді та низці інших організацій, та розширили G7.  Колишній міністр закордонних справ Росії Андрєй Козирєв відхиляє нарікання Путіна про «приниження», які є лише мітами та брехнею, вигідними сьогодні для Кремля. А також, сиренні пісні Путіна про те, що Росія почувається «оточеною», «загроженою», і «нелюбленою» (Це, будучи найбільшою країною у світі, ця квінтесенціяльна терористична держава скаржиться на те, що «поводиться як невдаха» - чи не чули ми такого рефрену від нацистської Німеччини?)

Недарма Путін демонструє самовпевненнісь. З моменту, коли маршовим кроком увійшов в Україну в 2014 році, Путін використовує Україну як важницю (центр обертання) щоб перевернути світовий порядок, який був запроваджений від часів Другої світової війни. Західна безпорадність продовжує бути важелем, що дозволяє йому це чинити. Впродовж шести років, з меншою аніж 3% території Росії, Україна залишається самотньою в боротьбі з повторним вторгненням гіганта з Півночі. Розчленовані немовлята, обезголовлені підлітки, закатовані військовополонені, 14 000 вбитих, 2 мільйони біженців. При кволих санкціях Заходу, що розчиняються за дня, Північна Корея, Китай, Сирія, Іран та Венесуела багаторазово стають свідками обвислої імпотенції Америки у встановленому нами міжнародного порядку, що руйнується на очах.

Але наш астиґматизм щодо стратегічного значення України має набагато довшу історію.  Саме невивчені уроки повертаються до Капітолію з помстою, і перший процес імпічменту, що відбувається в історії Америки, є  причетним до зовнішньої політики - або ж результатом її відсутности.

Після Першої світової війни в «Чотирнадцяти пунктах» Президента Вудро Вілсона не було місця для України. Застереження України на Паризькій мирній конференції про майбутню загрозу Москви щодо Заходу були різкими - але прохолодно відхиленими. Такими були і благання України щодо нестачі зброї та медикаментів в умовах одночасних шалених нападів Червоної та Білої російських армій.  Кінцево, Україна була розчленована, левину частку якої — вкиненено Росії.

Повторне захоплення Росією України було стрижневим для формування та життєздатности ребрендованої Російської імперії, згодом «СССР». Сталін вирішив спротив України проти московської реокупації простим впокоренням нації голодом 1932-33 років. Не тільки кордони України були заблоковані, але, показово, також густонаселені українські терени в самій Росії. Ніхто не міг вирватись. Жодної постачі їжі. Мільйони замордовані голодом. Число жертв починається з 4 мільйонів і сягає приблизно 10 мільйонів.  Це було аномальним, а отже надзвичайно вірогідним є те, що число, потайки перешіптуване в той час членами совєтської номенклатури, було вищим. «Потайки», бо вимовляння слова «голод» було великим злочином.

У своєму звіті №474/106 до Королівського Посольства Італії в Москві Серджіо Ґраденіґо, королівський консул Італії в Харкові, Україна, написав, що Москва спроєктувала голод в Україні щоб «позбутися української проблеми». Ґраденіґо цитував керівника ОҐПУ ("КҐБ"), що їх метою була «заміна етноґрафічного матеріялу» України шляхом масового переселення росіян на «очищену» Україну.  (Примітка - «етноґрафічний матеріял». Гітлер незабаром здійснив ту саму дегуманізацію, віддаючи перевагу «untermenschen»[недолюди].)

Метою Москви, за словами офіцера ОҐПУ, було «вирішення української проблеми протягом декількох місяців коштом 10-15 мільйонів душ». Італійський консул стверджував: «Хоча цей план може здатися таким жахливим і неймовірним, його одначе слід вважати справжнім та успішно впровадженим в дію...  [Це] приведе головним чином до російської колонізації України.  Це змінить його етноґрафічний характер.  У майбутньому, можливо дуже скоро... Україна стане de facto російським реґіоном». Не дивно, що Рафаель Лемкін, батько Конвенції про геноцид в ООН, палко засудив як клясичний «геноцид» наслідковий некрополь та руйнування національного етосу України.

Ключове значення України було озвучене в 1930-х роках британським журналістом Ланселотом Лоутоном перед Британською палатою громад:
«Було б лицемірством заперечувати те, що незалежна Україна є настільки важливою для цієї країни як для спокою у світі... Від вирішення української проблеми буде залежати доля Европи...Така велика подія [як незалежність України] передовсім супроводжуватиметься або спричинятиме значні зміни і в інших місцях. Це може вплинути на, або навіть визначити, долю більшовизму та Совєтського Союзу».

Вашинґтон був незворушний, і 16 листопада 1933 року надав дипломатичне визнання Москві. Це здавалося незрозумілим: (а) ми легітимізували та підтримали режим, що заприсягав на нашу смерть, (б) водночас з геноцидом режиму щодо нації, яка була нашим найбільшим убезпеченням від тієї загибелі.  І (а), і (б) виявляли, що ми позбавлені будь якого стратегічного сенсу.  Але пояснення було — бізнес, гроші, уражені імперативи нашої національної безпеки. «Корупція». Американська столиця годувала Третього Вершника в Україні.  На щастя, ми, принаймні, взяли від Кремля достовірну обіцянку «утриматися... від будь яких учинків, що явно чи приховано несли б відповідальність у будь який спосіб за спричинення шкоди спокою, добробуту, порядку чи безпеці цілої чи будь якої частини Сполучених Штатів, зокрема, будь яку агітацію чи пропаганду»

Через десять років, під час Другої світової війни, програма ленд-лізу адміністрації Рузвельта (сама значно просякнута совєтськими аґентами) дозволила Москві розчавити рухи опору в Україні та на Балтії. На додаток, саме українське підпілля попередило наш Офіс Стратегічних Служб про план Сталіна щодо вбивства генерала Джорджа Паттона. Попередження перехопив совєтський аґент Данкен Лі, головний помічник голови ОСС «Дикого Білла» Донована. Відтак Вашинґтон здав українських інформаторів, зливши інформацію майору НКВД генералу Давидову у Верховному штабі, Союзним Експедиційним Силам у Франкфурті, в Німеччині.  Додайте до цього нашу «Операцію Кіелгол», де американські GI приєдналися до того ж генерала НКВД у насильній репатріації до ҐУЛаґу українців, які пережили Голодомор та інших совєтських біженців у повоєнній Европі.  Це були криваві вилови правдомовців. Щоб не було жодних сумнівів у нашій дружелюбности, американські війська конфіскували кілька тисяч примірників «Ферми тварин» Джорджа Орвелла, перекладеного українською мовою одним із біженців, і для кого Орвелл написав спеціяльний вступ.  Ми їх передали тому ж самому генералу НКВД.

Чому все це має значення сьогодні? Одна з відповідей - наша сюрреалістична спадщина в Україні. Сьогодні Україна має справу з потрохами системи, якій ми сприяли, як політично так і, впродовж десятиліть, фінансово та економічно.  Це залишило спадщину злочинів війни, маршів смерти, вбивчого зросійщення, жорстокости, рекреаційних тортур, підпалів, грабежів, замовних вбивств, хижацтва, масакрів, викрадень, мародерств, зґвалтувань, розстрілів у підземеллях, етнічних зачисток, квот на вбивства, рабських кораблів, задушливого терору,  думкозлочину, і... насильного голодування.

Іншою відповіддю – є наша неспроможність сполучити крапки, наше самовакцинування супроти власного досвіду щодо Росії, спускаючи нас кінцево у стратегічну прірву. Глобально. Чи ми гадаємо, до прикладу, що наші спроби денуклеризації в цілому світі викликатимуть довіру, якщо ми не дотримуватимемось власних гарантій безпеки стосовно України?

Чим би не завершився процес імпічменту, американська підтримка суверенітету та територіяльної цілісности України повинна бути непохитною. Незалежна Україна, як опора демократії, є єдиною реалістичною противагою Росії в реґіоні. Геополітично, розташованою на узбережжі Чорного моря, а також при вході до Середземномор'я та Близького Сходу, Україна є також необхідною альтернативою для відусобленої Туреччини. Із зростанням Китаю, наші дослідження національної безпеки та оборони б’ють на сполох щодо нашої здатности мати справу з Китаєм та Росією одночасно.  Прочитайте оцінку Комісії з Національної Оборонної Стратегії, Стратегію Національної Безпеки, Оцінку Глобальних Загроз, Інституту Стратегічних Досліджень «Протистояння російському виклику: новий підхід для США» та «Російські стратегічні наміри» Міністерства Оборони. Україна є найважливішим фактором у протегуванні безпекового протистояння Америки візаві з Росією, і, в такий спосіб, наших безпекових інтересів у цілому світі.

Але як сприймати повідомлення Президента Трампа в пресі щодо «ненависти» до України, її «жахливих і корумпованих людей», і те, що він (висловлюючись у вульгарній формі) «найменше переймається справами України»? Адміністрація Трампа, яка попередньо надала Україні більшу військову допомогу аніж адміністрація Обами, чому ж зараз змінює ставлення? Хто навіяв йому думку про те, що це була Україна, а не Росія (про що одноголосно і послідовно попереджало наше розвідувальне співтовариство) вторглася в наші вибори 2016 року?

І «українська корупція?» Звичайно, вона існує, все ж зміни відбулися значні. Путін перевів священні вигуки про «українську корупцію» на свист собаки Павлова в «токсичні». У слуханнях про імпічмент це був обов’язковий катехизм. Метою Путіна є витіснення з нашої свідомости – України як приказкової канарки у вугільній шахті – відтак імунізуючи нас супроти власної здатности передбачення. «Корупція» є також певною гематоенцефалічною перепоною до усвідомлення нами того, що саме остаточна окупація України Кремлем у 1920-х – яку ми офіційно визнали, і для якої ми були системою штучного дихання – саме і породила цю корупцію.  Що стосовно російської корупції?  І що стосовно нашої корупції?  Чому, ми гадаємо, Путін зберігає свої гроші в наших банках? Прем'єр-міністру Ізраїлю Бенджаміну Нетаньяху щойно було пред'явлено численні звинувачення у «корупції». Ну і що? Чи ми зволікаємо з наданням військової допомоги і зраджуємо Ізраїль через «корупцію»?

Якщо буде встановлено, що президент Трамп насправді прагнув торгувати безпековою допомогою України заради політичного бруду щодо віце-президента Байдена, як свого потенційного конкурента в 2020 році, то про що це свідчитиме Путіну щодо усвідомлення наших власних насущих національних інтересів, нашу стратегічну відповідальність, наше володіння реальністю? Немає однозначної відповіді, але є аналогічне запитання: До якого висновоку прийшов би Іран, якби схоже торговище було розігране поза сценою на тлі нашого захисту Ізраїлю? Чи будь якого іншого союзника?

Коли ми святкуємо День Подяки у четвертий четвер листопада, у четверту суботу того ж місяця українці поминатимуть «етноґрафічний матеріял», викошений зі свого існування у 1932-33 роках.  Якщо ми вчергове приречемо Україну на трунний дух Лубянки, якщо ми знову кинемо той «етноґрафічний матеріял» під танки Путіну, ми назавжди виправдаємо зухвале презирство тирана і заслужене інтернування того, хто ми є і кого представляємо. На світовій арені Путін за собою заволокує тих, котрі вторуватимуть його діям, а у висліді наша безпека випаровуватиметься. Кінцево, це наша Республіка -– є найвищою нагородою.  Щоб цього не допустити, необхідно збільшити двопартійну підтримку України.  Присудком є засвоєння афоризму Леона Троцького — «Ви можете не цікавитись війною, але тоді війна зацікавиться вами». У ЦІЙ ВІЙНІ НАМ ПОТРІБНА УКРАЇНА НАСТІЛЬКИ — НАСКІЛЬКИ УКРАЇНІ ПОТРІБНІ МИ.

* * *
Окрім Defense Report коментарі Віктора Рудя щодо справ США / Росії / України, зокрема, було опубліковано у Forbes, Atlantic Counsel,  Foreign Policy Association, Centre for Global Studies  і Kyiv Post.  Він займається міжнародним правом впродовж 35 років, і серед інших питань перебуває в якості особливого радника члена делегації США в процесі розгляду Гельсінських угод.  Віктор Рудь є старшим радником Відкритого Суду, неурядової організації в Україні, а також абсольвентом Гарвардського коледжу та  Дюкського Університету.

Джерело: Defense Report - Impeachment, America’s Orwellian Legacy in Ukraine, and Why It Matters. http://defencereport.com/impeachment-americas-orwellian-legacy-in-ukraine-and-why-it-matters/

Переклад з англійської мови: Ірини Ядловської-Стахири