Спеціально для "Бористену"

Деталі: Опубліковано: Неділя, 28 січня 2018, 13:14

Цього року Левку Григоровичу Лук’яненко виповнюється 90 років. Глибоко символічно що станеться це 24 серпня. Людина, яка присвятила своє життя свободі Вітчизни, народилася в день відновлення її незалежності. Я знаю Левка Григоровича не лише з мас-медійних повідомлень. Журналістка доля не раз зводила мене з цією світлою людиною. Особливо на початку 90-х років. Коли фактично лише повернувшись з радянських таборів Л. Лук’яненко починає бурхливу політичну діяльність. У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради. Лук'яненко — автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України. З огляду на останній факт пригадую цікавий сюжет. Кандидуючи на посаду президента Левко Григорович був серед опонентів тодішнього номенклатурного ставленика Леоніда Кравчука. Леонід Макарович на шість років молодший від Л. Лук’яненка. А тому його пропагандисти почали закидати шпильки про вік дисидента. І хоч ані тоді, ані зараз 63 роки, які тоді мав Левко Григорович аж ніяк не критичний вік на відміну від «старечого дому» кремлівської доби це посилено мусувалося під час виборчої компанії.

Отож, під час інтерв’ю з Левком Григоровичем у студії Дніпропетровського обласного телебачення як з кандидатом у президента України я запитав його щоб він відповів на ці закиди, то глядачі почули не без гумору розважливу і аргументовану відповідь.

- Ви знаєте , - почав Левко Григорович, - я довгі роки провів у в’язниці. Курортом це назвеш. Однак, там існує певний режим якого я дотримувався , помірне харчування, отож, я не переїдав. Так само не мав шкідливих звичок: не курив і не вживав алкоголь. В такий спосіб я дуже гарно зберіг своє здоров’я і працездатність…

Те що цей гарний чоловік і патріот не лукавив підтвердив час. І у майже 90 років він продовжує боротьбу за українську Україну. Днями Інтернет приніс цікаве повідомлення. Відправник Л.Г. Лук’яненко.

« Прошу тебе прочитати самому і розіслати як можна більшій кількості осіб мою книжечку "Від хохла до українця". Допоможи хохлам стати українцями. Будьмо! Дай Боже доброго здоров"я!».

Отож з цього номеру ми починаємо друкувати нову працю одного з світочів нашої нації Л.Г. Лук’яненка на шпальтах «Бористену» .

Фідель Сухоніс, шеф-редактор

"Від хохла до українця".

Що є хохол?

Хохол — ассимилированная часть этноса, потерявшая свой родной язык, обычаи, религию, культуру, духовность.

Толковый словарь московского наречия русского языка, В. Даль.

Що є націоналіст?

Націоналіст — це людина, особистість, яка ставить на перше місце права та інтереси своєї нації, своєї держави, не заперечуючи при цьому прав та інтересів інших націй і держав.

Тлумачний словник української мови,

Харків: Прапор, 2006

Що є націоналізм?

Націоналізм є любов до історичної подоби і творчого акту свого народу в усій його своєрідності.

Націоналізм є воля до того, щоб мій народ творчо і вільно розвивався в Божім саду народів. Націоналізм є споглядання свого народу перед лицем Божим. Споглядання його душі, його недоліків, його історичної проблематики, його небезпек і його спокус.

Націоналізм є система вчинків, що випливає з цієї волі і з цього споглядання.

Російський філософ Іван Ільін (…)

Що є українець?

Українець — це людина, яка усвідомлює себе українцем.

До читачів

Мета роздумів у тому, щоб допомогти українцям швидше переосмислити свій світогляд і прийняти деякі ідеї, які мають стати переконаннями українців нового українського суспільства. Політичні переконання складаються з певного тлумачення історичних подій і фактів. Наприклад, релігія — це опіум народу (К. Маркс). Якщо це так, тоді треба закривати церкви, а священиків запроторювати до в’язниць (що комуністи й робили). Євген Коновалець — буржуазний націоналіст, лютий ворог українського народу та братерської дружби радянських народів, і його треба знищити (що Москва і скоїла). Московське тлумачення Мазепи і Петлюри як ворогів також зрозуміле. Це прості факти. Їх легко зрозуміти й відкинути. Складніше з емоційною сферою. Людина, совіцький українець, не тільки «знає», що Степан Бандера ворог. Його душа наповнена до Бандери негативом, він його ненавидить. І коли ви кажете, що Бандера — славний син української нації, то перша реакція вашого співрозмовника — це перенесення ненависті до Бандери на вас, бо позитивним відгуком про Бандеру ви заперечуєте обґрунтованість його знання, ви ніби називаєте його дурнем. Це ображає його. І він, захищаючись від обра-зи, наполягає на своєму розумінні постаті Бандери. Що вдіяти, щоб гомо совєтікуса повернути до українця? Очевидячки, необхідно врахувати психологічний тип людини і діяти відповідно до того, скільки у вас є часу на виховання його, чи маєте допоміжні матеріали, чи можливі повторні зустрічі і т. ін. Я можу зустрінутися в Будинку культури з кількома сотнями людей, висловити свої думки й відповісти на десяток-другий питань, а як поширити українську національну ідею мільйонам? Позаяк телевізія в руках противників українського націоналізму, то залишається друковане слово. Молодь більше користується комп’ютером, планшетом та іншими електронними апаратами, але не цурається й друкованої книжки. То й подаю свої думки у традиційному книжковому вигляді. Події кінця 2013 року — для мене свято. Я побачив народження нової політичної сили, яка почала витісняти з влади тих, хто вихований в антиукраїнському промосковському дусі і 22 роки руйнує Україну та знущається з народу. Роздуми написав до Євромайдану і либонь щось конкретне застаріло. Основа ж залишається, бо стосується перспектив, а не тільки поточного моменту. Якщо мої роздуми спонукають читача задуматися над проблемами, про які пишу, буду задоволений своїм маленьким внеском в осмислення історичного руху України від колоніального рабства до відродження національ-ного духу у вільній Україні.

Засновки мислення

▪ Найвищою ідейною цінністю є Україна;
▪ Україна – це минуле, сучасне й майбутнє у нерозривному зв’язку живих і померлих поколінь;

▪ Україна створена Творцем і йде його дорогою наших випробувань до великого майбуття;

▪ Україна тепер на зламі тисячоліть. Наближається кінець доби Кали-Юга (віку заліза й вогню), зануреної в зло, брехню й мерзоти.

▪ Україна почала еру свого історичного розвитку: здобула незалежність, виходить із поклоніння чужому Богу, повертається до свого розуміння його й починає еру власного українського розвитку.

▪ Тривалість переходу постколоніального й хрис-тиянізованого стану до нового ідеалу й духовності залежить від успіхів долання рабських понять і звичок та засвоєння синами України рис вільної людини Великої Країни українців-русичів.

І ще: Українцю, не хникай і не випрошуй кращого життя в чужинців! Україна — велика країна, і нас аж 45 мільйонів!!!

Україна — це величезна країна. Від східного Луганська до західного Ужгорода понад півтори тисячі кілометрів, від Чернігова з півночі до Сімферополя на півдні біля 1000 кілометрів. Тут є гори на заході та півдні. Є двоє морів: Чорне (Руське) й Азовське (Озівське). Є степи на півдні, ліси на півночі й між ними широка східно-західна смуга лісостепу. У нас є великі ріки: Дніпро, Дністер і Дунай, і багато малих річок і озер. В Україні помірний клімат: не буває надмірного морозу, як і надмірної спеки. В Україні — чверть найкращих світових чорноземів і багатющі поклади корисних копалин. Є чудової краси яри, балки, долини, а гори не голі, але вкриті красивими деревами й кущами. Не дурно існує легенда про те, як Бог передав українцям свою землю, отже, ми маємо Божу землю. Кращої землі у світі немає. Тільки той її не любить, хто має черству душу, чи ніколи не виїжджав із України і не мав нагоди порівняти її з іншими країнами. Ця країна і земля 17 тис. років формує тіло і дух людей, які з 4–5 ст. н. е. є антами-русичами-українцями. Ми невід’ємні від нашої природи, і в цьому наша сила, бо які загарбники, бувало, не приходили в Україну, наша природа і культура перетворювала їх в українців.

Українці: від минулого до майбутнього

Народе рідний, степова стихіє, Безхитрісна, довірлива душа! Чому тебе, святого гречкосія, Так часто Божа ласка полиша?

М. Руденко

Майбутнє буває в того, хто має минуле, або, як сказав Фрідріх Ніцше, майбутнє проростає з могил. Я уявляю українців як дерево: від стовбура воно вростає в землю і від стовбура воно вростає в небо. Коріння — це наша минувшина. Під ногами в нас не бездушна твердь, щоб ступати на неї ногами, а ґрунт, политий потом і кров’ю наших дідів-прадідів. І від міри нашого знання цього минулого залежить, що теперішні україн-ці можуть взяти собі до свого духовного і практичного вжитку. Як у дерева коріння вбирає із землі вологу і подає її по стовбуру вгору, так і наші пращури передають нам з-під землі особливості нашого тіла і темпераменту, передають нам свою витривалість і життєву силу. Що глибше людина знає свій родовід, то глибше її коріння і потужніше вона стоїть на землі, й успішніше витримує різні вітрогонні хвилі на шляху свого життя. Від стовбура дерево піднімає своє гілля вгору, до сон-ця, до неба, щоб у взаємодії з сонцем і водою розквітати зеленим листям та вирощувати плоди для продовження свого роду в житті наступних поколінь. Так і в людини: взявши в землі у спадок від пращурів тіло та їхній дух, людина пропускає його тілом до своєї голови і за до-помогою біологічної енергії входить у надземну сферу думки — інформаційне поле. Вона — творець і спожи-вач інформації цього поля. Чого більше — творення чи користування — це залежить від інтелектуального потенціалу людини. Випромінення однієї людини обмеже-не розмірами кімнати, майстерні. Випромінення іншої поширюється на сотні кілометрів чи навіть на цілий світ. Зрозуміло, що поширюється не по горизонтальній пря-молінійності, подібно до сонячного проміння, а либонь подібно до радіохвиль, з яких одні огортають землю, а інші просто йдуть у космос. Космос — він не мертвий. Він сфера буття і само-реалізації Творця. Він — ідея, безмежна всеохопна ідея, що містить у собі вирішення всіх математичних, астро-номічних та всіх інших задач, що містять у собі план розвитку земних цивілізацій, боротьбу народів і націй і віхи (ознаки), за якими відрізняємо одну цивілізацію від іншої, та віхи в образі людей-символів, за якими прості смертні відрізняють одну добу від іншої. Існування невидимого світу, сферу думки (абсолютної ідеї) відчувають усі, хоч, щоправда, це відчування приходить до людей по-різному: то у сні, то у відчутті, то через пророцтво, то через особисту логічну доведеність — кожному по-своєму. Позаяк кожному по-своєму, а передати свої почуття іншій людині словами неможливо, як неможливо словами передати іншій лю-дині почуття солодкого чи гіркого, то й індивідуальний досвід переважно не переконує іншу людину. І все-таки, світ потойбічного існує, поза всяким сумнівом. Не буду вдаватися до обґрунтування цього твердження, аби не повторювати те, про що я писав у книжках «Національна ідея і національна воля» та «Де ти, доле України?». Тут хочу звернути увагу читача на його як неунікальність, бо зріст, губи, чоло, обличчя, руки, ноги успадку-вав від батьків, так і на його особливість. Неунікальність стосується зовнішньої оболонки людини, особливість (унікальність) стосується людського духу. Людина скла-дається із цих двох частин. І творять її різні сили: бать-ки — оболонку, Творець — душу. І неправильно думати, що спочатку батьки створили тіло, а потім Бог уклав у це тіло душу. Позаяк тіло тимчасове, а дух (душа) лю-дини вічна, то логічніше припустити зворотній процес: Господь створює душу і дає їй через батьків зовнішню оболонку. Життя починається з пульсації інформацій-них елементів, які вводять нас у сферу філософського поняття не матеріальної матерії, а матерії енергетично-хвильової. І якщо це так, тоді — один крок до припущен-ня про можливість пересадки Творцем людини з інших планет на Землю не в тілесній формі, а енерго-хвильо-вою формулою. Щоправда, для Творця пересадка лю-дини з однієї планети на іншу також не є необхідною, бо якщо він — всюдисуще і всетворче інформаційне поле, то він спроможний всю формулу цього (тобто нашого) типу людини спрямувати просто в одному примірнику на землю для її розгортання, розмноження і розвитку. Це — позиція Творця, який над усім родом людським. Для людей, для нас, землян, земля заселена людьми різ-них рас, різних націй.

Генетичний код

І людство, переймаючи науку, Збагне, чому в тернах твоє чоло: Ти є Месія, котрий терпить муку За гріх сусідський, за криваве зло.

М. Руденко

У XIX сторіччі європейці вважали, що там, де кінчаються східні межі поселення українців, там закінчується Європа. За східними межами України починається Азія зі своїм предковічним деспотизмом та загарбництвом і несприйняттям європейських демо-кратичних цінностей. Академік А. Авдієнко пише, що в Україні працювала експедиція біогенетиків під егідою ООН, яка на базі університету ім. Каразіна м. Харкова «опублікувала ви-сновки: 57 % жителів України є носіями єдиної хромосоми R1a (арійської). Так може бути тільки тоді, коли жителі території мешкали тут автохтонно… Кіммерійці, Скіфи, Сармати, Гуни — це єдиний на-род, так нас називали сусідні народи і в різний час. Ско-лоти, Анти, Руси, Росомони. Коли б це були інші на-роди, ми б не мали 57 % єдиної хромосоми, а було б як у європейських народів 8-12 відсотків». (А. Авдиенко. Лепетишская Сич. — К.: Феникс, 2013. — С. 15–16). Ці найновіші досягнення генетиків дають можли-вість кожній людині встановити своїх пращурів на тисячу років у глибину віків, своїх родичів можна неспо-дівано знайти на інших континентах із несподіваними прізвищами. І все ж, ця наука тепер уперше проводить генетично обґрунтовані межі (смуги розмежування), які кладуть край пропагандивним московським міфам про три «братні» слов’янскі народи — українців, білорусів і росіян (московитів) для виправдання окупації та асиміляції українців та білорусів. Виявляється, що за походженням українці ближчі до чехів, поляків, німців, а московити — це загалом не слов’яни, а угрофінотатарське населення, і його родичі — на сході.

Передісторія комунізму

Читачу, приглянься до глибин, в підмурок. Звідки пішло це вчення, яке виявилося справжнім са-танізмом? Марк Леон писав: «Тільки розуміючи Мойсея Гесса, людину, яка вплинула на Маркса, Енгельса і Бакуніна — трьох засновників I Інтернаціоналу, — можна зрозуміти сатанин-ські глибини комунізму». (Анатолій Костюк. Великі таємниці нашої історії. — Луцьк: Надстир’я, 2005. — С. 63). Маркс продав душу сатані і присвятив себе служінню пеклу, поставивши собі за мету послати туди все людство. (Там само, с. 60). Енгельс, найближчий однодумець Маркса, надзвичай-но виразно визначив кінцеву мету революційних змов: «Боротьба з християнською світобудовою, зрештою, — наша єдина нагальна справа». Він сформулював і кредо героїв революції: «Діалектичне розуміння життя зводить-ся до смерті. Усе є гідним загибелі». (Там само, с. 68). Марксизм ретельно приховує таємницю своєї сата-нинської сутности, про яку знають лише деякі марксисти. Недаремно Ленін писав, що через півстоліття жоден марксист не осягнув Маркса (А. Костюк. Великі таємниці нашої історії. — Луцьк: Надстир’я, 2005. — С. 61–69). Гасла свободи, рівности, братерства були спрямовані проти феодальної (узаконеної) нерівности поді-лом людей на дворян, феодалів і підданих. Просвітництво XVIII століття підготувало народ до боротьби проти станової нерівності за соціальну справедливість під гаслом «свобода, рівність і братерство!», і народ пішов за гаслами.

У перші десятиріччя XIX ст. юдей Мойсей Гесс писав: «Наша релігія (юдаїзм) має за свою висхідну точку ентузіазм єврейської раси, яка після своєї появи на авансцені історії передбачала кінцеві цілі люд-ства і якій було дано прикмети месіанського часу». І далі: «Наш Бог — не що інше як людська раса (єврей-ство), об’єднана любов’ю. Шлях до досягнення тако-го єднання — соціалістична революція, у якій десят-ки мільйонів будуть замучені і знищені.» (Там само, с. 62–63). Маркс, познайомившись із Гессом, продав душу сатані і своїми творами узявся тягнути людство в безод-ню шляхом розколювання суспільств і нацьковування одних частин на інші частини для встановлення над ними всіма влади сіонізму. Марксисти поділяли ідею боротьби бідних (пролетарів) проти багатих (буржу-азії) і не розуміли її кінцевої мети. Того Ленін і писав, що «через півстоліття жоден марксист не осягнув Маркса» (Там само, с. 69). Гра в два поверхи виявилася дуже дієвою. Верхній поверх — боротьба трудящих проти експлуататорів широченне поле, яке можна розширювати на цілий світ, і сіоністи в ньому — провідна сила. Нижній поверх — це ослаблення націй шляхом організації війни бідних проти багатих, під’юджування супер-ечностей на релігійному ґрунті та інші сатанинські способи поширення взаємної недовіри і ненависти, підриву національної єдности з метою підкорення країни сіонізмові. Порівняймо злочинну діяльність правлячих клік у Франції 1789 і в Росії 1917 років. У Франції під гас-лами свободи, рівности й братерства революціонери збудували 44 тис. в’язниць з гільйотинами. «В ім’я прав людини знищено дві тисячі монастирів, цінні бібліотеки, архіви, твори мистецтва, спалено 50 тис. церков. За один тільки рік замордовано 2 млн. осіб (чоловіків, жінок, дітей) і 1500 священиків. У Ліоні на майдан було зігнано 31 тис. осіб і всіх гільйоти-новано, перетворено в руїни 1700 будинків. Заги-нуло й 1,2 млн. жовнірів» (Олексій Добко. Слідами тиранів. — Луцьк: Волинська книга, 2007. — С. 16). В Росії комуністична сіоністська кліка вироби-ла настанову, яку сформулював Дзержинський так: «Для расстрела нам не надо никаких доказательств, ни подозрений, мы находим нужным и расстрели-ваем, вот и все!». Просто намагалися знищити що-найбільше гоїв. Ленін повчав: «Хай 90% російського народу згине, лише б 10% дожило до світової рево-люції» (О. Добко . Слідами тиранів. — Луцьк: Во-линська книга, 2007. — С. 17). За 70 років знищили 60 млн. осіб — така ціна пану-вання комуністів у так званому Союзі Радянських Соціялістичних республік.

( далі буде)