Янгол

Деталі: Опубліковано: Понеділок, 10 липня 2017, 21:48

Я́на Зінке́вич — український доброволець-медик. Начальник Медичного управління та реабілітації бійців Української Добровольчої Армії під час війни на сході України. За період активної фази АТО починаючи з 2014 року особисто витягла та врятувала більше двох сотень поранених українських солдатів з передової. Створила та нині й досі керує медичним батальйоном «Госпітальєри», що на сьогодні врятував понад 2000 поранених українських воїнів та цивільних осіб, які постраждали на фронті. 5 грудня 2015 року близько четвертої ранку автомобіль медичного батальйону «Госпітальєри» на слизькій трасі Донецьк — Павлоград біля Дніпра потрапив у ДТП — злетів з автошляху та декілька разів перекинувся. Внаслідок аварії Яна Зінкевич була важко травмована . Опісля перенесених операцій та реабілітації, пересувається на інвалідному візку. Читайте допис з майбутньої книги видавництва журналу «Бористен» «Медики АТО» про Яну Зінкевич та її товаришів. 4 червня 2015 року Яна Зінкевич отримала недержавну нагороду орден "Народний герой України" за створення потужної медичної служби на лінії вогню. Фото: Роман Ніколаєв.

«Пряма мова»
Починаючи з 2014 року, коли в нашу країну прийшла війна, я зрозуміла, що сидіти на місці не можна, і записалася у лави добровольців, в ДУК «Правий сектор». Мене скерували у Дніпропетровську область – готуватися до виїзду на передову. Тоді я зрозуміла одне: на передовій ти робиш не те, що хочеш, а те, що треба. Проте ми помітили, що медицини ЗСУ тоді не було взагалі: немає фінансів, людей, медикаментів, абсолютно нічого. Тому я вирішила зайняти свою ланку – почала розвивати медицину.
Принципово, позиції Госпітальєрів знаходяться в найгарячіших точках фронту для надання кваліфікованої допомоги українським військовим з числа добровольців та офіційним частинам ЗСУ, ВМФ. Представники Госпітальєрів знаходяться безпосередньо на бойових позиціях з українськими військовими, що дає можливість більш ефективно та швидко надавати допомогу під час ведення бою та збільшує шанси на успішну евакуацію та стабілізацію поранених. Є постійні позиції в прифронтових лікарнях, як наприклад в м. Авдіївка, де ділять обов’язки з лікарями підсилення 66 госпіталя.

Госпітальєрський літній вишкіл. Цього разу за знаннями домедичної та медичної допомоги зголосилися 36 курсантів. Інструктори-Госпітальєри з радістю діляться власним досвідом здобутим на передових позиціях; лекціі базуються на протоколах, затвердженими міжнародними стандартатами; а очікування традиційних нічних симуляцій тільки додає драйву. Наймолодшому курсантові цього вишколу всього 7 років. Він стане асистентом Інструкторів і наймолодшим в історіі Госпітальєрських вишколів учнем. Обов'язково розкажемо про його враження, а курсантам побажання з честю пройти всі випробовування, отримати якнайбільше необхідних знань з допомоги людям в екстрених ситуаціях.

«Пряма мова»
Чомусь, в моєму житті так... Все, що важливе, болить...Але, не зважаючи ні на що, я сильна. І щораз стаю сильніша. Нещодавно мене запросили стати героїнею кліпу про сильну жінку. Без роздумів, погодилася, бо через певні обставини, вважаю себе прикладом для людей, які внаслідок поранень або травм, є прикуті до візка.Автор пісні "Як болить любов" та ідеї кліпу - наш товариш Лесик Сам. Він дає концерти для наших бійців в зоні АТО, щиро допомагає військовим і уже має пісню і кліп з тими, хто захищає нас на сході країни. Людина, про котрого Кузьма казав: "Лесик ніколи собі не зраджує. Він це душа!" Десь і у мене в душі є куточок для лірики. "Як болить любов". Лесик Сам.
******

Яна потрапила в страшну аварію на трасі Дніпропетровськ - Павлоград 4 грудня 2015 року о 4.30 ранку. Перший місяць був боротьбою за життя дівчини. Через десять днів після ДТП Яну перевезли в ізраїльський медичний центр "Шиба". Операцію на зламаному хребті Яні зробив один з кращих лікарів світу, провідний спинальний хірург Алон Фрідландер. Він спеціалізується на лікуванні міжхребцевих гриж, травм і переломів хребта. Операція у Яни тривала сім годин. Професор буквально по частинах зібрав роздроблений хребет, закріпивши його металевими скобами. Як тільки лікарі переконалися, що почався процес загоєння, Яні призначили реабілітацію. Повертаючись з Ізраїлю в Україну Яна написала: "Сьогодні вночі, о 04.30, виповнилося рівно два місяці з моменту страшної аварії, яка розділила моє життя на "до" і "після" І, сьогодні вночі, о 04.30 я повернуся в Дніпропетровськ прямим рейсом з Тель-Авіва. Позаду два місяці боротьби за життя. Важка операція, відновлення після неї, реабілітація. Сьогодні закінчується перший її етап. Цілий день з моєю мамою і Борисом Трейгерманом ми бродили по Тель-Авіву, згадували минулі два місяці, будували плани на майбутнє. у Дніпрі треба вирішити дуже багато питань. І, сподіваюся, найближчим часом вийде повернутися назад до Ізраїлю для продовження реабілітації.

Життя Яни – це випробовування на міцність і подвиг щодня. Одне з першого, що почула вона, коли прийшла до тями (від консиліуму лікарів) - що після отриманих травм - вона ніколи не зможе мати дітей. В Ізраїлі, куди Яна потрапляє після аварії, біля Стіни Плачу, вона з жалем думає і про те, що ніколи не почує до себе «Мама!». А через два місяці, коли вже потроху починає оговтуватися після аварії, коли вже навіть починає (дуже помаленьку, мікрокроками) відновлюватися, дізнається, що вагітна. Всі лікарі одноголосно кажуть, що вагітність її вб’є і навіть якщо буде шанс вижити вона втратить свій "золотий рік" для відновлення і втратить дитину. Вона стоїть як і на війні, коли витягувала поранених під обстрілом і не думала про смерть, а тільки лиш би врятувати чиєсь життя – зараз мова йде про її ненароджене дитя. І знову, вкотре, вона стає на рубежі вибору чи Життя, чи Смерть. Яна приймає рішення, що вбите ненароджене її немовля - то не просто гріх, а смертельний гріх проти Бога, який дав їй шанс таки почути омріяне: «Мамо».Вона приймає рішення виносити, чи правильніше “вивозити” і народити свою дитинку…В ту ж мить, Яна вимушена відмовитися від всіх препаратів, які можуть зашкодити дитині. Від тепер її постійний супутник – жахливий біль, який не закінчується ні на мить. Це угода, на яку свідомо пішла Яна, - нестерпне, жахливе фізичне страждання. Весілля … Зрада ... Розлучення. Папір стерпить все, але окрім трьох крапок про подружнє життя і щастя Яни сказати нічого. Компенсацією за всі страждання є маленька Богом дана дівчинка. Богданка. Богдася. Наша «Зефірка», яка так хоче жити, що здивування, віра, надія і любов відроджується в серці миттєво і щохвилинно. І Яна відчуває Божий промисел, що аж тим маленьким дитям чудуєшся. Зараз вже Богданка міцно тримає своїми малесенькими пальчиками і долонькою Мамину руку!

В публікації використані матеріали з особистої сторінки Яни Зінкевич та медичного батальйону Госпітальєри у Фейсбук.