Фідель Сухоніс: «Різниця між Сходом та Заходом України є, але вона зменшується»

Деталі

Опубліковано: Понеділок, 04 квітня 2011, 13:29

Пан Сухоніс - відомий громадський діяч, видавець, письменник та журналіст і, понад усе, український патріот. А ще - надзвичайно цікава людина, зі здоровим почуттям гумору. Нам пощастило, що він зміг віднайти годину на шляху до аеропорту, щоб завітати в редакцію для ексклюзивного інтерв'ю. За це ми вдячні п. Олесеві Стрільчуку, п. Павлові Бандрівському та п. Надії Ільків.

Пане Фіделю, розкажіть про мету свого візиту до Чикаго. Хто вас запросив сюди, організував вашу зустріч з громадою?

Загалом, в Америці я не вперше, але в Чикаго раніше не бував. Дуже радий і задоволений відвідинами. За запрошення вдячний відділу УККА в Іллінойсі в особі п. О. Стрільчука, який взяв на себе клопіт мого перебування тут. Пані Надія Ільків по-материнськи, хоч і молода пані, мною опікувалася, і все це йшло на рівні цієї організації. Знайомство з громадою відбулося у рамках зустрічі в залі собору Св. Володимира і Ольги.

В якій якості ви тут перебували - як журналіст, письменник?

Найбільше мене цікавить ця поїздка як редактора і видавця журналу «Бористен». Ну, не буду говорити те, що добре знають ваші читачі - сьогодні, скажімо, панує не українська влада в Україні і видавати журнал таких проукраїнських позицій, а тим більше бюлетені Київського патріархату значно складніше, звичайно, ніж було раніш, ще й на Дніпропетровщині. А в Америці ми маємо читачів, хоча і не так багато, очевидно, з огляду на певні обставини. Тому найголовніша, найважливіша мета мого приїзду - збільшення симпатиків, прихильників журналу «Бористен» на теренах вже штату Іллінойс і міста Чикаго. Гадаю, що це завдання буде в певній частині реалізовано, сподіваюся, не без участі вашої газети. Ми, якось так склалося маємо більше читачів на Сході, в Нью-Джерсі, Нью-Йорку, в Коннектикуті, хоча є такі і в Каліфорнії. Тут у нас поки що не так багато прихильників. Хоча, відразу хотів би особливо підкреслити для Вашого тижневика, що журнал «Бористен» і українське Чикаго - тема не нова. Я вам скажу, що нас поєднує сьогодні з Чикаго, окрім тих друзів, котрих я назвав раніше. Минулого року дипломантом щорічного конкурсу імені О. Гончара журналу «Бористен» на кращу публікацію на сторінках журналу стала добре відома українському Чикаго громадська діячка, письменниця Олександра Мудра. Вона була відзначена цією нагородою за поезії на нашій дитячій сторінці «Даринка». Поезії були присвячені релігійній, виховній тематиці. Це наш традиційний конкурс, тому що журнал свого часу благословляв до видання сам Олесь Гончар, він вважається земляком, дніпропетровцем. Ми вислали пані Мудрій поштою диплом, привітали на сторінках журналу, я кілька разів поговорив з нею по скайпу. Було не безсентиментно відчути цю жінку з такою непростою долею. Ну, і очевидно, коли ми тут побачились, от так фізично - такі речі лягають в підвалини душі духовним вантажем, чи, скоріше, духовним надбанням.

У 2008 році, якщо я не помиляюсь, у видавництві серії «Бібліотека журналу Бористен» (є в нас така серія) світ побачив альманах під назвою «Вишивка», автором якого є Анна Кульчицька. Нас теж поєднує вже не один рік співпраці. Вона є передплатником журналу, читачем і вихід цієї книжки, очевидно, став, так би мовити, наступним етапом нашої співдружності. Я з приємністю хочу сказати, що зараз ми продовжуємо таку співпрацю. Вона потрібна, з огляду на те, що пані Анна є вихідцем із західноукраїнських земель, з Галичини, і в своїй творчості народна майстриня несе струмінь саме того регіону, саме тієї гілки нашої держави. І я сподіваюся, що за допомогою її доньки, також активної в українській громаді Вікторії Кавки, цього року світ побачить другий альбом. Ну, і найважливіше - на теренах Чикаго, здається, в Арлінгтон Хайтц, мешкає скарбник, один з лідерів, засновників фундації Багряного, пан Олексій Коновал. Ця людина, я б сказав, є стовпом життя нашого видання. Мушу сказати, що він є тим містком, через який ми і здійснюємо контакти з українською діаспорою Америки. Він, так би мовити, - наші очі....

Чи саме пан Коновал допомагав впорядковувати спогади про Багряного?

Ні, він є репрезентантом, представником фундації Багряного. Всі наші контакти, фінансові питання вирішуються через нього. Йому за це велика подяка. Він для нас на сьогоднішній день незамінима людина. А ви, мабуть, згадали про книгу "Січеславці про Багряного". Ми впорядковували її самі, але все, що пов`язано з нашою присутністю на цих теренах, так, чи інакше пов`язано з п. О. Коновалом. Я його бачив одного разу в Києві, але тут ми бачилися вперше. Було цікаво.

Розкажіть, будь-ласка, про недільну зустріч з громадою в аудиторії церкви св. Володимира та Ольги.

Зустріч пройшла добре, хоча вийшла накладка. Саме в цей час, в цій же залі відбувалася зустріч з гостем зі Львова, отцем греко-католицької церкви Тарасом Барщевським. Господарі вчинили мудро і шляхетно - надали слово обом, але зустріч була в церкві, і розмова, так би мовити, пішла в релігійному річищі. Я вже, враховуючи ситуацію, торкнувся релігійної теми в контексті світського життя зі специфікою Східної України. Отець Тарас мав перед тим Службу Божу, і громада була налаштована саме на зустріч з ним, і я, щоб не вносити якийсь дисонанс, почав розповідати про специфіку релігійного життя України в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій областях. Отець Тарас казав, що сьогодні перед греко-католицькою церквою стоїть завдання оцерковлення життя української громади. З огляду на це я б сказав, що на східних теренах для будь-якої церкви таке завдання є непростим для виконання. Ви ж добре, мабуть, знаєте, що там, фактично, релігійного життя як такого, не було взагалі, на відміну від Західної України, та і сьогодні воно носить такий дуже розхристаний характер. Це релігійне життя дуже політизоване, що з одного боку невірно, а з іншого відображає стан речей в цьому регіоні.

Що є, по-своєму, логічно у теперішній ситуації....

Скоріше за все, так і є...логічно, бо всі ми знаємо, чим сьогодні займається Московський Патріархат руками Православної церкви Московського патріархату. Але є духовний вакуум, в певній мірі, тому, що не можна назвати релігійними тих, хто приходить до церкви на Різдво і на Паску, чи, скажімо, з приємністю сідають до Великоднього столу, але, на жаль, все це робиться, вибачте, лишень для п`янки. Тому тут дуже багато роботи, якщо говорити про такий прошарок людей Я дозволю собі сказати, репрезентую національно свідомий прошарок людей, незалежно від роду занять. Більшість наших людей вважають себе українцями. Я доволі абстрактно сприймаю розподіл на католиків і православних. У добу Інтернету це не виглядає вирішальним чинником. Одночасно я добре усвідомлюю, що це глибоко інтимна справ, і що люди, які мають певні традиції і виховання, ставляться до цього з надзвичайним душевним трепетом. І ми намагаємось враховувати це в нашій роботі. Якщо ж говорити про моїх східних земляків, з Дніпропетровщини, то в них це відчуття майже відсутнє. Ну, як скажімо, у декого відсутнє національне відчуття, так у них відсутнє відчуття конфесійної приналежності. Добре це, чи погано? Як на мене, то на даному етапі розвитку України це добре. Ми повинні усвідомити одне, що і в духовності українській, і для української держави є один, так би мовити, ворог, якщо не в прямому сенсі, то в опосередкованому однозначно - це російська влада, чи російська держава, як хочете так і назвіть, васалами якої, відповідно, на сьогодні є українська влада, і як знаряддям духовного поневолення, як такого, є російська православна церква.

Ви, крім того, що є редактором журналу «Бористен», працюєте заступником директора обласного телебачення....

Так, я працюю на Дніпропетровській обласній студії телебачення, заступником директора одного з підрозділів. А телевізійним журналістом я працюю вже, слава Богу, років 25-26. Ця ділянка моєї праці доволі цікава, тому що, з огляду на те, що Дніпропетровськ - велике місто, то протягом моєї кар'єри мені доводилося проводити ефіри з усіма президентами, з усіма головними політичними діячами.

Я якраз хотіла про це запитати. Ви мали зустрічі з ключовими фігурами українського політесу, крім, Тимошенко, я не бачила у переліку її прізвища. Я маю на увазі і старше покоління (Ющенко, Янукович) і молодих політиків. Скажімо, таких, як Яценюк. Чи спостерігаєте Ви якусь динаміку в особистісному розвитку цих людей? Бо якщо взяти Януковича чи Ющенка, то вони є, так би мовити, ще радянського вишкілу політики. А якщо згадати Яценюка, то він позиціонується як представник нового покоління політиків, бізнесменів, юристів. Чи так воно і є, чи може, це тільки гра, і всі вони - всього-на-всього, маріонетки тих же російських політичних сил і не мають особистої політичної волі?

Це абсолютно слушне запитання, я впевнений, що ви його задаєте для читачів, бо самі ви знаєте на нього відповідь, а можливо, і читачі її знають - багато з них дуже цікавиться життям в Україні, і Інтернет робить це таким доступним. Я б сказав так: якщо говорити про Яценюка як про представника молодшої генерації політиків України, то ясно, що він відрізняється, скажімо, від Януковича, чи від Вітренко, однозначно,! Він вільно володіє англійською, його IQ, (може це моє суб`єктивне бачення) на кілька порядків вище від Януковича. Але попри такі його достоїнства, як політика, чи особистості, я б сказав, що великої різниці, на жаль, немає. Дозволю собі сказати, що не гарно б було його в цьому звинувачувати, бо існують певні правила і закони політичного життя в Україні і є закони політики в західному світі. Я так розумію, що скрізь політики намагаються говорити з виборцями, чи з тими, хто їм симпатизує, про те, що їм хочеться. Але, справа справжнього політика, політика західного взірця - формувати світоглядні цінності, і підтягувати виборця до свого рівня. Не тягнути його в донбаський пивбар, а тягти його до якихось чеснот. Десь, можливо, Яценюк це й робить, якщо саме його ми взяли до прикладу. Але, коли він був в Дніпропетровську, то говорив російською. Так, він чудовий лінгвіст і говорив більш зрозумілою для місцевого населення мовою. Але він, все ж таки, йде за виборцем, а не веде виборця за собою. Так мені виглядає. Але з іншого боку, звинувачувати його в цьому складно, бо сама політика в Україні дуже специфічна. Політик говорить те, що подобається нам з вами. Я розумію, що це робиться скрізь у світі, але не так брутально, не так примітивно, як це робиться у нас. Будемо надіятись, що у нас будуть якісь зміни. І вони вже є, і ви знаєте їх не гірше за мене. Той же керівник «Європейської партії» Микола Катеринчук. Людина працює поки що в політичному житті, декларуючи речі, які, поки що, дуже далекі від українців, а від моїх земляків - і поготів. Працює і дай Бог, буде далі працювати. Але коли ж з'явиться плеяда політиків, яка буде відображати справжні цінності? Знову ж таки, навіть той же Янукович не відкидає термінологію «західний вибір», «інтеграція в Європу», «демократія».

Так, кожен політик є до певної міри актором. Але ж навколо них є багато радників, консультантів, які професійно роблять свою справу, формують імідж публічної особи, займаються PR-ом. Чому в Україні немає таких професіоналів? Наші політики, здебільшого, виглядають доволі жалюгідно на тлі своїх колег з інших країн. Навіть взяти ту ж Росію. Ми можемо не любити Путіна. Але попри вс, він виглядає як сильна особистість і, я думаю, що він ретельно вибудовував свій образ і довго до цього йшов. Чому українські політики не працюють над собою, своїм іміджем?

Ви маєте на увазі, що нам бракує харизматичних політиків? Та я не вважаю, що Путін є харизматичним. Він просто говорить московитам те, що їм подобається. В кремлівських "карликів" були високі рейтинги, особливо у Путіна, але зараз це все пішло донизу. Ну, цей єврей кремлівської демагогії, Жиріновський, цей клоун, то він має харизму, як на мене. А Путін просто висловлюється грамотно, чітко, інтелігентно, в якійсь мірі, - це завжди було притаманно російській політиці.

У такому випадку, чому б не поставити біля Януковича людей, які б підказували, як себе поводити, що казати? От ви сиділи з Януковичем очі-в очі перед камерою, як Ви могли, фактично, з ним спілкуватися?

Ф.: Ну, я ж не міг з ним говорити так, як я мені хотілося б. Це все було в розпал помаранчевих подій. В мене на авто помаранчева стрічка майорить, а я сиджу і з ним в студії і вислуховую, як буде добре, коли вони прийдуть до влади. Окрім того, я працівник державної служби телебачення і не мав права, фактично, грати іншу роль. Єдине, що відзначу, здоровий він дядько.

А який він у спілкуванні?

Я думаю, що він має певну харизму, але таку собі, на рівні "общака", доволі примітивну. Він має вплив на людей, може зорганізувати роботу і, в принципі, як говорить Анна Герман, що хоч спікер він не видатний, але як організатор, як менеджер - то це зовсім інша справа. В деякій мірі це справді так. От Ющенко дуже добре вмів говорити, а от результат... І може пенсіонеркам та колишнім дояркам-п'ятитисячницям такі люди подобаються.

В ньому є така собі проста, робітничо-селянська впевненість Фактурний він чудак. Я, скажімо, теж не маленький. Пригадую, коли зібралась студія і ніхто не знав, чим те все закінчиться, хто буде при владі і кожен намагався вислужитися, були присутні всі місцеві урядовці. Закінчується ефір, всі почали виходити, а так вийшло, що чиновництво все таке дрібне (в фізичному розумінні), а він серед них, як криголам. Відчувалося, що навіть в його поставі відчутна домінація, він, звичайно, звик бути зверху не лише адміністративно. На свій електорат, а ми уявляємо портрет цього електорату, він має певний вплив. Інша справа, що на сьогодні той електорат розчарований: ковбаса не стала дешевша, ціни ростуть.

На Вашу думку, Янукович є своєчасною політичною фігурою на теперішній стан в Україні? Він до цього дуже довго йшов, пройшов через поразку в 2004 році.

Ну, якщо відкинути всі ці політичні вектори, як вони розподіляються вже традиційно, до оскомини, на Захід і Росію, якби це все відкинути, то, за великим рахунком, вони б мали всі зійти з арени - Ющенко, Тимошенко, Янукович, та й навіть, Яценюк. Він позиціонував себе, як новий політик. Але ж який він новий політик, якщо він у Верховній Раді перед тим сидів?

Я от пригадую ситуацію з Обамою, його опонент цей старенький...Маккейн, де він зараз, де ця з Аляски чудачка? А тоді ж, що канал не включиш - їхні фізіономії. Вони пішли, і про них згадають тільки онуки, правда? А у нас ті самі крутяться. Звичайно, частка соціуму у нас це розуміє, усвідомлює «мол, уйдите, ребята, с пляжа». А от більша частина суспільства, на жаль, ні. От така неприродна політика в Україні! Вони ж не пускають інших, розумієте? І сьогодні ж сильної політичної фігури нема. Скажімо, хочу я реалізувати свої політичні уподобання на сьогодні. І через кого? Через Тягнибока? Але ж він не набере на Дніпропетровщині і 2%. Та й не ясно, хто він такий, я по правді вам скажу, може частку електорального пирога він би відкусив, але віддавати нам свій голос за нього? Українська спільнота не знає, хто такий пан Тягнибок. Може, це й справді той світлий герой, принаймні, для частки електорату. А дехто каже, що він приходить до віконця «путінської каси» і отримує там своє, а далі йде і лякає євреями та москалями. Ну, і хто лишається, Костенко? Я був спостерігачем на дільниці, де голосувало 1500 чоловік. За Костенка проголосувало аж двоє людей. Залишається Юлія Володимирівна але... Дуже складно. От зараз, які б вибори не наближалися, вони не дадуть, видно, сформуватися ні новій силі, ні новому лідеру. Я так розумію, що головне завдання Віктора Федоровича і його команди на сьогодні - «задушити» Юлію Володимирівну і при тому не дати піднятися Олегові Тягнибоку, чи тримати на короткому повідку та навіть і не на короткому, а створити безальтернативність - сценарії є різні.

Ви людина свіженька з України, а тому дуже б хотілося знати Вашу думку про історію з Кучмою.

Я скажу так, що Кучма - персона, яка викликає на сьогоднішній день почасти суперечливі і десь, навіть, теплі почуття, по тій простій причині, що за Кучми не було такої розхристаності. За Кучми не говорили про статус другої державної мови (російської), в Крим не їздили як до себе на вотчину. Все було стабільніше. Що ж до свободи слова? Ну, звичайно ж, не американський стиль, але й рота особливо не затикали. Я думаю, і враження таке складається, що Кучма був вчасною людиною. Він, звичайно, суперечлива постать, оскільки він «совєтський» по своїй суті, але він таки став десь українським президентом. До речі, коли він був на "Південмаш" директором заводу, то там вся моя рідня тоді фактично працювала. Я закінчив фізико-технічний факультет (ракетобудування) і так склалося в моїй долі, що у мене і диплом персонально ним підписаний. Тоді треба було захищатися або на виробництві, або в університеті. Щоб в університеті захищатися, то треба було дуже добре вчитися, а я не дуже добре вчився, то я й пішов на виробництво. А Кучма якраз був головою екзаменаційної комісії і ви може знаєте, як проводиться захист дипломів на виробництві? Ну, вони всі сидять там, кожен думає про своє, про роботу, хтось жартує, а студент стоїть і тарабанить, як ту ракету зробити. Я відтарабанив, він послухав напівсонний чи може після якоїсь гульки, щось там головою покивав і так читає в кінці, «Фідель - така оцінка, Сухоніс - така". (сміється)

Тобто, він зіграв позитивну роль у Вашому житті.....

Принаймні, диплом я маю. Ну, а якщо говорити про роль Кучми в житті нашої держави, то я думаю, що, в загальному, вона позитивна. Я читав тези чи, краще сказати, висновки на російських сайтах і там тоді писалося таке: «ползучая украинизация режима Кучмы» і мені здається, що так воно й було. За Кучми, я пригадую, вперше з'явилися україномовні реклами, почали масово відкриватися українські школи. Може й за Кравчука так було, але пам'ятається більше за Кучми. За Кучми був той показник, який для виборця є ВИЗНАЧАЛЬНИМ - стабільність! От для прикладу, Дніпропетровський металургійний центр. При Кучмі металург (основна професія, не той, що підмітає, а той, що біля мартену) отримував тоді 1000 доларів США. Сьогодні ж, той самий металург отримує близько 250 доларів. Ну, і хто ж тоді гарний президент - Кучма, Ющенко, чи Янукович?

Ну тепер Кучма стає "мучеником". Але ж чому справа виникла аж зараз?

Є різні гіпотези, але я думаю, що Віктор Федорович хоче показати, хто в домі господар.

Побутує думка, що на даний момент йде боротьба між кланами, сім'ями і якщо колись, на погляд пересічного виборця, Янукович вважався ставлеником Ахметова, мало не його лялькою, то тепер Янукович декларує свій власний стиль, вплив. Кажуть, що після Кучми наступним буде Ахметов, що він одного за одним буде всіх усувати.

Може-може... Я вам більше скажу, якраз перед поїздкою до Америки, я мав можливість зустрітися з директором фонду Кучми "Україна" паном Сергій Ципєнніковим. Мій візит стосувався 20-річчя нашого журналу. Я прийшов до Ципєннікова з пропозицією підтримати журнал, ну(посміхається), грошики просити, але бачу, їм не до того. Ципєнніков тоді сказав таку фразу: «Ми будемо з'ясовувати, хто ж за цим стоїть (за викликами Кучми в прокуратуру)». Я думаю, що це була фраза ключова...А перед цим я їздив в Київ і мав зустрічатися з Кучмою, якраз приїхав пан Вітторіо Сиротюк, голова українсько-бразилійської репрезентації(цього ж року виповнюється 120 років української еміграції в Бразилію). Ну, і мали зустрітися всі разом, в тому числі і Кучма, у фонді. Але передзвонив помічник і сказав, що Кучму викликають у прокуратуру, і зустріч переноситься. Перенеслася вона і на наступний день, а на третій день я вже не став чекати, бо зрозумів, яка там зустріч при таких обставинах? Я повернувся до Дніпропетровська, а Сиротюк полетів до Бразилії.

А чому ви зацікавилися діаспорою? І з якого часу?

Цього року, восени виповнюється 20-ть років журналу і увесь цей час я є редактором. Відтинок часу немалий. Нам діаспора помагає з видавництвом, ми ж видали понад 19 книжок і доволі-таки серйозні. Було видання Василя Барки «Кавказ», видали книгу про Конотопську битву, «Про Голодомор устами молодих», « Не підлягає забуттю», і про еміграцію.

Яке спрямування у вашого видавництва?

Звичайно, українознавче.

І, наприкінці, особисте питання. Як ви з козацьким прізвищем дістали таке екзотичне ім'я?

Я народився в 1961 році, а тоді було дуже велике захоплення серед людей Фіделем Кастро, от і назвали мене на його честь. А з прізвищем? Ну, можна було б його замінити, коли видавали перший паспорт, але я вирішив нічого не міняти.

А не заважає вам таке ім'я в житті?

Я б не сказав, що заважає, швидше - навпаки. Був би Сашком, Сергієм може й не пам'ятали б, а от ім'я Фідель пам'ятають усі(сміється).

Шкода, що в нас немає більше часу, хотілося б дізнатися більше про теперішнє життя в Україні особливо від гостя з Дніпропетровська! Так би мовити, мати інформацію з перших вуст. Чи й справді є така різниця в ментальності, в поглядах людей між Заходом і Сходом?

Є, звичайно є, але вона поступово зменшується.

Дякую Вам за розмову і сподіваємося на подальше спілкування. І щасливого Вам повернення додому.

Світлана Іванишин-Угрина, Чикаго. Спеціально для «Час і Події»