«Ой, не однаково мені….»

Деталі

Опубліковано: Понеділок, 17 березня 2014, 10:31

«Найжаркіші куточки в пеклі залишені для тих, хто у часи найбільших моральних переломів зберігав нейтралітет» казав  Данте Аліг'єрі і був правий. І сучасна Україна тому – яскраве підтвердження. Ще півроку тому я і не думала, що Україна вилікується від синьо-білої пошесті, я і не здогадувалась, що буду бачити, як падає в моєму рідному місті пам’ятник кривавому вождю, що у Дніпропетровську будуть тисячі людей відповідати як один «Героям Слава!». Майдан оселився у серцях багатьох українців, наша нація плакала за Небесною сотнею. Шукаючи Європу, ми знайшли Україну! І володар золотого унітазу зробив нашу нацією морально вільною, об’єднав її так, як не могли об’єднати довгі 22 роки. Та ціна була вже надто висока. І ми досі її сплачуємо.

Коли перша перемога відбулася, коли Небесна Сотня (доречніше казати трьохсотня, адже скількох ще не знайдено….) споглядала за майданом згори, ми розуміли, що радіти зарано. Адже десь там, на півночі, хворий та амбіційний тиран готувався до того, чого не хотіли всі ми довгі 22 роки. Крим – то наче хронічна хвороба, що поколювала під час кожних виборів. І прийшов час їй загостритись. Сьогодні РФерендум відбувся. Його не визнав світ, але Росія кричить про міфічні 96% і готує документи про приєднання. Я не знаю, якою буде ситуація, коли цей номер вийде у друк. Але мені цікаво, де були всі ті, хто кричав «Рассія!», коли змінювалась всі роки влада? Чому вам тоді не хотілось референдуму? Чому ви мовчали, коли втік Янукович? Чому ви захотіли референдуму, коли з’явились БТРи? Мені соромно за вас, бо немає різниці, якою мовою ми розмовляємо, в якій частині ми живемо, адже ваш паспорт вам доводить – ви українці. Не всі за походженням, але всі за місцем проживання. І ви не маєте права принижувати цю державу, палити її прапори та вбивати її синів.

Всі ці судомно-болючі місяці зробили не лише люстрацію влади, але і люстрацію людських відносин. Багато тих, кого я вважала приятелями, друзями, зникли з мого життя (чи я зникла з їхнього -  в залежності під яким кутом дивитись). Бо я не пробачу образу моєї країни, я не пробачу слова «єврохохли», «майданутые», я не пробачу зневагу до вбитих на Грушевського, я не пробачу спалювання прапору України і вивішування триколору на території суверенної незалежної країни, я не пробачу слова «Беркут – герои!» і більше за все я не пробачу холодну байдужість. У час, коли кожен міг вплинути на ситуацію якнайменше - моральною підтримкою, ви постили собі у соцмережах милих кошенят, рецепти та «дуже смішні» цитати з російських спільнот. А от варто було, наприклад, у Дніпропетровську знести пам’ятник тому хворому діячу, так одразу сто тисяч диванних тролів закричали «Каму мєшал памятнік?!». Друзі, вам мозок не тисне? Вам стало шкода шматок металу, а на людей було начхати? У вас рак душі…

Ціна моєї особистої революції -  23 людини, з якими обірвався контакт назавжди. Ціна для моєї держави – її загиблі діти, сльози та відчай, страх та загроза війни. У найтемніші часи є місце для світла та надії. І коли, надивившись новин, стає так важко і страшно за тих, хто зараз у тому пеклі, я згадую тих білих голубів, випущених у Ватикані. Того дня я чогось вирішила таке – жирна та тупа чайка, яка на початку напала на голуба, то був вже екс-президент (Слава Богу) В.Ф. Янукович. Але потім з’явилось темне горе – жорстокий чорний крук. І пам’ятаєте, куди він дзьобав маленького голуба? Спочатку у праве крило (візуалізуємо голуба як карту України і побачимо, що правим крилом будуть Донецьк, Харків, Луганськ). Він дзьобнув, але не відірвав. Потім почав тягнути хвіст (у голуба – карти це буде Крим). І полетіло декілька пір’їн, але мужня маленька налякана пташка з важкими зусиллями вирвалась і полетіла кудись під теплим сонячним промінням європейської Італії…І я вірю в це. Так само, як вірю, що білий лебідь(!), що нещодавно літав Майданом, білі лебеді, що прилетіли в бухту Севастополя – то все символи правди, Небесної Сотні та Незалежності, яка прийде до України. Ми 22 роки називались Незалежними, але стали такими лише зараз.

Дарина Бутко