Григорій Омельченко: «.. Я ВІРЮ В УКРАЇНУ»

Деталі

Опубліковано: П'ятниця, 25 жовтня 2013, 20:24

СУХОНІС: Добродію Григорій, мені дуже приємно бачити Вас у Дніпропетровську. Як Вам тут ведеться? Знаю що Ви не вперше на Січеславщині. Значить маєте тут друзів…

Омельченко: Звичайно, тим більш що, можна сказати, по – сусідству мій рідний край Полтавщина. Отож, у Вас я немов би вдома. А друзі у мене скрізь…

СУХОНІС: Про Вас деякі мас – медіа любили висловлюватися як про доволі одіозного Народного депутата  України і  політика. Дехто звинувачував навіть у певних фобіях й таке інше. Наскільки Ви згодні з такими  визначеннями.

ОМЕЛЬЧЕНКО: Я  з повагою ставлюся до будь-якого народу, до будь-якої нації – будь то росіянин чи єврей. Якщо не чиниться зло, то не має підстав когось зневажати чи не любити. Бог створив усіх людей рівними. Інша справа що я люблю найбільше і шаную свій український народ. Це моє рідне, це моє єство і це цілком природно. А ті звинувачувальні  закиди які , часами, лунали чи лунають на мою адресу безпідставні хоча б тому-що я нічого не вигадую. Я просто уважно читаю і вивчаю ті матеріали, котрі є як у широкому вжитку як і ті з якими мав можливість познайомитися в силу професійних обов’язків. На підставі цього роблю логічні висновки. В чому ж моя провина?

Якщо представників титульної української нації у Раді - менше 36 процентів.  І виходить Верховна Рада за своїм національним складом і суттю - великий філіал російської Державної Думи і Ізраїльського Кнесету…Прем’єр-міністр України Микола Азаров за національністю також не українець. Він уродженець Калуги Російської Федерації. Очолюваний ним Уряд за національним складом ще гірший ніж Верховна Рада (українців за національністю в ньому менше, ніж пальців на одній руці). Все це гірко і образливо для української нації. Але винні в цьому не вони, а ми - українці. Ми дорікаємо ворогам, друзям, навіть, Богу. Лише не собі.

В 2001 році в Незалежній Україні був проведений перепис населення, який засвідчив, що нас, українців є 77,8 % від загальної кількості населення, росіян - 17,3 %, білорусів - 0,6%, молдаван, кримських татар - 0,5%, болгар - 0,4%, угорців - 0,3%, румунів - 0,3%, євреїв - 0,2%. 14 вересня 2007 року ООН прийняла Декларацію про права корінних народів, яку підтримали 143 держави. Представник України, як і Російської Федерації, в ООН, не проголосував за цю Декларацію. Чому утрималась Російська Федерація, думаю пояснювати не потрібно (це пов’язано насамперед з національно-визвольним рухом в Чечні та Інгушетії та тенденціями до цього в інших суб’єктах Федерації). На той час в Росії вже діяв Федеральний закон, який передбачав, що росіяни є титульною нацією – як частина населення держави, національність якої визначає назву держави – Російська Федерація. А от чому утримався представник України, питання дуже цікаве. Керівником МЗС і членом Уряду Януковича тоді був нинішній лідер так званої Об’єднаної опозиції, 1-й номер у виборчому списку партії «Батьківщина» Арсеній Яценюк. Члени української делегації в ООН поділились зі мною, що вказівку не голосувати вони отримали від посадових осіб МЗС України, які посилались на рішення міністра, який просив бути солідарними з Росією в цьому питанні.

Ще один факт, який дає краще зрозуміти, чому Росія і Україна не проголосували за цю Декларацію. Чотири держави – Канада, США, Нова Зеландія і Австралія проголосували проти схвалення цієї Декларації ООН. І зрозуміло чому. Адже корінні народи цих країн, які захопили колонізатори, були знищені, або загнані в резервації. Не проглядаються вам якісь далекоглядні таємні плани політичного керівництва Російської імперії (Путіна-Медведєва) щодо України і колишніх союзних республік, а нині незалежних держав, які не є членами НАТО? Що трапилось з Грузією – відомо. Хто на черзі?

СУХОНІС: Але Ви розумієте що з огляду на історичну минувшину України, десятиріччя тоталітарного режиму, певну зашореність значної частини населення такі Ваші, хоч і абсолютно об’єктивні тези і твердження, з причин політичних чи якихось інших справді дуже легко оголосити чи то русофобією чи антисемітизмом. Ми більше двадцяти років начеб-то живимо у незалежній Україні, але щодо наповнення декларативної нашої самостійності, то тут ще багато , як на мене, не те що прогалин, а просто провалів. І я, гадаю, що найперше це стосується осягненням значної частини населення, що для того аби держава відбулася замало мати гімн, прапор і навіть визнані світовим співтовариством кордони. Повинен існувати широкий патріотичний простір, котрий базується на розуміння більшості людності, між іншим, незалежно від національності що моя Вітчизна Україна – що у неї своя мова, своє традиції і свої звичаї, що це та земля, де справді мій дім і мій прилисток душі та тіла. І я гордий мати таку Батьківщину! Однак, поки-що у нас дуже мало виявів ось такого загальноукраїнського відчуття Вітчизни. Хіба-що вони виявляються під час значних спортивних змагань. Аж дух перехоплює коли звучить наш гімн під час міжнародних матчів нашої збірної з футболу. Декілька десятків тисяч в один голос співають наш український національний в одному пориві однаково завзято як у Львові , Києві, Донецьку чи Харкові….

ОМЕЛЬЧЕНКО: Знову хочу повторитися  я не проти євреїв, росіян чи людей іншої національності. Я проти фашизму, нацизму, комунізму, проти великодержавного російського шовінізму і агресивної зовнішньої політики керівництва Російської імперії та міжнародного сіонізму і його іудео-нацизму. 200 найбагатших громадян України володіють сукупними статками на суму 85 мрлд. 200 млн. дол. США. З них 18 мільярдерів. За національністю із 18 мільярдерів - 16 євреїв, 1 татарин і 1 росіянин, українця – жодного. Із 200 найбагатших людей – українців менше 5%. Неозброєним оком видно, яку, поки що, інформаційну і економічну війну веде Москва проти України. Які мільярдні кошти Кремль вкладає для знищення всього українського: мови, культури, історії, релігії, паплюження наших національних героїв, історичних дат, недопущення вступу України в Європейський союз і НАТО, перетворення незалежної України на сателіт Росії, а українців - на населення, електорат, довічного перебування Чорноморського флоту в Севастополі.

СУХОНІС : Але будемо відверті такий стан утворився в першу чергу з вини самих українців. Адже , по-правді, незважаючи на чисельні фальсифікації наші люди таки  голосують  за такий непотріб  як добкін, кернес, богословська чи колісніченко.  Вважаю що прізвища таких не заслуговують навіть  на написання з великої літери.   Щоправда, тут також само існує пояснення. Жахливий геноцидний голод 1932-1933 років в Україні нищив українців не лише фізично, а й духовно.  Нищівного  удару зазнала народна етика та мораль, що є важливим елементом духовного життя. Руйнувалися традиційні моральні якості, натомість утверджувалися байдужість та жорстокість. В голодні роки, з цілком природних причин, набули зворотного смислу одвічні цінності народу: біле стало чорним, честь і гідність пороком, донос на ближнього — патріотичним вчинком. Голод спричинив масові крадіжки, що породжувало соціальну конфронтацію, міжсімейну та міжродову ненависть, ворожість, і,нарешті, самосуди. Зрештою, голод призвів до небаченої деградації національних, духовних і релігійних цінностей та утвердження політичної покірності, соціальної апатії, байдужості, лицемірства, відступництва, які повною мірою проявилися у 1937 році. І понині Україна страждає від наслідків тієї страшної трагедії. Я б сказав – страждає у електоральному вимірі. Я знаю що Ви чимало доклали зусиль і праці для того аби донести  світові правду про цю національну трагедію українців.

ОМЕЛЬЧЕНКО: ..Апогеєм злочинних дій більшовицької влади у мирний час стало прийняття рішень щодо повного вилучення хліба та інших продуктів харчування у сільській місцевості на території Української Соціалістичної Радянської Республіки (УРСР), що штучно створило умови для винищення голодом мільйонів українців в 1932-1933 роках. .На даний час досудовим слідством встановлено:- 3 000 свідків злочину Геноциду в Україні;  816 масових поховань жертв Голодомору 1932-1933 років, в яких за попередніми даними поховано сотні тисяч українців. Зокрема, в Дніпропетровській області виявлено 57 таких поховань; Луганській – 90; Миколаївській – 50; Полтавській – 273; Одеській – 80; Харківській – 206; Хмельницькій – 35;  документальні матеріали щодо статистичних даних про кількість репресованих українців. Так, лише за серпень - грудень 1932 року в Україні було арештовано 82300 осіб, з яких майже всі були розстріляні;  2500 архівних документів, які підтверджують злочин Геноциду;  узагальнені списки 522 населених пунктів, занесених на так звану “чорну дошку”, до яких владою застосовувались репресивні заходи у вигляді закриття державних та кооперативних магазинів з повним вилученням товарів і продуктів харчування, заборони виїзду з місць проживання тощо;  документи про факти вжиття органами ДПУ заходів щодо заборони ввезення хліба до України. Я ще можу навести дуже і дуже багато фактів подібних цим. Але головне не лише втому що ми втратили мільйони і мільйони синів і дочок нашого народу. Ми й по-сьогодні, як Ви вірно відзначили, переживаємо згубні наслідки геноцидного голоду.

Адже після Голодомору за рішенням керівництва комуністичного тоталітарного режиму на чолі зі Сталіним в регіони України (Донецька, Луганська, Харківська, Полтавська, Дніпропетровська, Миколаївська та інші області), де найбільше вимерло українців, з Росії були переселені сотні тисяч сімей, які були етнічними росіянами. Тому не має нічого дивного в тому, що багато з нинішніх мешканців східних областей України ( в тому числі і народних депутатів цих регіонів) зневажливо ставляться до Голодомору, який був в Україні в 1932-1933 роках. Вони не відчувають болі за померлих на родинному, душевному і генетичному рівнях. Адже їх батьки, родичі, близькі були переселені в ці регіони після Голодомору і не помирали голодною смертю, як, наприклад, мої та моїх земляків з Полтавщини, про що мені розповідали моя бабуся і мама, якій на той час було 16 років. На даний час проводиться науково-демографічна експертиза, яка дасть відповідь про кількість загиблих за період Голодомору 1932-1933 рр. та його вплив на демографічний стан України. Нагадаю, що ще в червні 1933 року представники тодішнього комуністичного радянського уряду визнали загибель від голоду 9 мільйонів людей в Україні.

Ідеологією, на підставі якої був організований Геноцид українського нації, було вчення В.Леніна про шкідливість селянства і знищення його, як класового ворога і, в першу чергу, українського селянства, яке було зберігачем української культури, мови, традицій, історії і прагнуло самостійності та утворення незалежної Української держави. Нинішнє політичне керівництво Російської Федерації , російська делегація в ПАРЄ шляхом різноманітних політичних спекуляцій, інсинуацій, фальсифікації історії, приховуванням архівних документів (які не видаються на запит України), тиску та шантажу, а також безпрецедентного втручання у внутрішні справи України добиваються невизнання ПАРЄ Голодомору в Україні 1932-1933 років, як Геноциду української нації.

Після порушення Службою безпеки України кримінальної справи за фактом Геноциду, в угоду політичному керівництву Росії, Янукович 27 травня 2009 року зробив політичну заяву українською і російською мовами від імені партії Регіонів, у якій назвав порушення справи провокацією і, що питання про Голодомор необхідне нинішнім представникам влади України для того, щоб залишитися при владі і погіршувати і без того погані відносини з Російською Федерацією. Як наголосив Янукович, для Росії, як правонаступниці СРСР, ця тема є особливо чутливо. Тому необхідно прислухатись до офіційної Москви і широкої громадськості Росії. Читаючи заяву Януковича, складається враження, що її текст був підготовлений або узгоджений у Москві. Така угодницька позиція Януковича для українців не є дивною. Справа в тому, що він не є етнічним українцем. Янукович народився в Білорусії, був тричі засудженим за насильницькі і корисливі кримінальні злочини, вчинені в Україні. На президентських виборах 2004 року в Україні Президент  Росії Володимир Путін активно підтримував кандидата в Президенти України Віктора Януковича і навіть поздоровив його з обранням Президентом ще до офіційного оголошення результатів виборів. Підтримувала Януковича на минулих президентських виборах і Українська православна церква Московського Патріархату.

Однак, правду не приховати. Парламентська Асамблея ОБСЄ (29 червня - 3 липня 2008 року) засудила Голодомор 1932-1933 років в Україні і у своїй резолюції вказала, що Голодомор, під час якого загинули мільйони невинних українців, був штучно створений жорсткими навмисними діями і політикою тоталітарного сталінського режиму. І рішуче запропонувала всім парламентам держав – членів ОБСЄ прийняти закони щодо визнання Голодомору. Десятки країн світу (їх парламенти, уряди), ООН з питань освіти, науки і культури визнали Голодомор, як злочин (геноцид) проти українського народу і вшановують щорічно День пам”яті жертв Голодомору.

 СУХОНІС:  Мені скидається, що попри  значний послужний список, у Вас  відсутнє відчуття хворобливого ставлення до влади. Пригадуєте як Ваш  земляк  і тезка  Григорій  Сковорода свого часу казав: «Кому жезл, а кому сопілка...». Те що Ви таки працювали на благо цієї  землі й цього народу свідчать хоча б такі факти. Григорій Омельчнко  автор окремих статей Конституції України (1996), автор і співавтор законів про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, тероризмом, з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом, із незаконним обігом наркотиків та багатьох інших законів. Автор понад 200 наукових і публіцистичних праць, 5 навчальних посібників та співавтор 2 історико-документальних книг. Як член Парламентської Асамблеї Ради Європи, Г.О. Омельченко на міжнародному рівні самовіддано захищає національні інтереси України та її суверенітет. На Світовому Форумі (м. Страсбург, 2009), в якому брали участь представники ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, ЄС, Європарламенту, виступив з ініціативою щодо набуття Україною у 2016—2017 роках, як однією із засновниць ООН, членства у Раді Безпеки ООН та підтримки пропозицій України, що спрямовані на посилення гарантій безпеки неядерним державам та тим, які добровільно відмовилися від ядерної зброї. Різко засудив воєнну агресію Росії в Грузії і збройну анексію її територій, закликав учасників Форуму не визнавати незалежності самопроголошених республік Південної Осетії та Абхазії. Бере активну участь у розробці міжнародних конвенцій, резолюцій, рекомендацій щодо посилення боротьби з міжнародним тероризмом, піратством, легалізації «брудних грошей». У лютому 2010 року Президент України Віктор Ющенко присвоїв Григорію Омельченку звання «Герой України» «За визначні особисті заслуги в утвердженні незалежної Української держави, самовідданість у відстоюванні конституційних прав і свобод громадян України, багаторічну плідну законодавчу і громадсько-політичну діяльність». І все таки що за цим усім стоїть: бажання самореалізації чи глибинне прагнення зробити життя українців краще…

 ОМЕЛЬЧЕНКО:  Я правдиво щасливий що зміг, бодай, дрібку добра зробити для свого народу. На загал я сказав би що моє покоління має стати підсонням для майбутнього розвою України, певну жертовність для добра нашої землі мають виявити наші діти. А ось вже наші онуки – я певен будуть жити в заможній і щасливій країні.

А щодо моєї тези про самопосвяту , то знаєте життя   вибагливе та багатокрокове. Опиратися ворогу, обставинам, несправедливості можна тільки тоді, коли живеш, власне, як і плазувати та почуватися приреченим, але від людини залежить, яку концептуальну поведінку вона обере для свого життя. Смерть все нівелює. "Вижити попри все", - також поширене гасло. В цьому "попри все" може сховатися будь-що. Зрада, вміння виживати за рахунок іншого, скорення та схильність до компромісів, втрата власної ідентичності, боягузливість. Але також і винахідливість, пошук інших виходів та середовищ; вміння відстоювати гідність, вміння грамотного ведення перемовин, творення стратегій, здача малого заради виборювання важливішого; сміливість жити в незвичних для себе умовах, здатність знижувати свою статусність, зменшувати своє "я", тимчасово нехтувати своїми потребами заради збереження життя та заради розвитку, адже він відбуватиметься, навіть якщо хтось докладатиме мінімальні зусилля.

 СУХОНІС: Ну, що ж на такій не позбавленій філософії ноті я хочу подякувати Вас за спілкування. Завжди раді бачити Вас у Січеславі…

 ОМЕЛЬЧЕНКО:  І Вам дякую за бесіду. Нехай нам усім щастить, козаче!

На фото: Фідель Сухоніс ( зліва) та Григорій Омельченко по завершенню розмови.