НА ПРОТИВАГУ МОСКОВСЬКІЙ ЕКСПАНСІЇ

Деталі

Опубліковано: Неділя, 18 серпня 2013, 13:03

З самого ранку побіля станції метро «Лівобережна» у нашій сивочолій столиці можна було помітити скупчення людей вдягнутих в українські народні строї. Що особливо тішило дуже багато юних облич. Проходили цілими родинами, з діточками на руках та старшими, котрих більш молодші турботливо підтримують під руки. Настрій піднесений, можна сказати, святковий. Жодного не те що п’яного , а просто не привітного обличчя. Повсюдно чується наше рідне українське слово. Щоправда, більше з галицьким акцентом. Але за те й честь хвала нашим зазбручанським козакам, що на відміну від багатьох моїх землячків зберегли і плекають материнську мову, оберігають її від холодних і нищівних північних вітрів. Просто хотілося обняти цих людей і низько вклонитися за їх відданість своєму кореню, своєму звичаю, своїй вірі! А ще з гіркотою подумалось що живе в України нині фактично два народи. Політично не коректно про таке говорити, однак правди не має куди діти: є ось така вишивана, побожна, патріотична віддана своєму родоводу Україна, спрямована до цивілізаційних цінностей сучасного світу. І Україна з рудиментами «совєтчини» , з гранчаком оковитою у кожній руці, із запозиченою навіть не мовою, а «нарєчієм» , котра повернула голову лише в один бік, на північний схід та ніяк не може озирнутися навкруги. Та Україна яка фактично не віруюча, але так беззастережно зазирає в рота московським попам. З гіркотою думалося й про це коли спостерігав за святково вбраними, побожними і святково вбраними українцями. І , як на мене, найголовніше у тій події, котра відбувалася того дня на лівому березі столиці полягала найперше в тому, що сили добра і відродження тепер мають правдивий форпост у нашій стародавній столиці. Фактично про це мені сказав мудрий і працелюбний будівничий громадського життя УПЦ КП, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України,, професор історії мистецтва Київської Духовної Академії, професор історії культури Українського Вільного Університету в Мюнхені Дмитро Власович Степовик, з яким я мав приємність поспілкуватися під час величної події.

- Звичайно Київський Патріархат вітає повстання Патріаршого Собору в Києві. Це дозволить значно поглибити співпрацю поміж УПЦ КП і УГКЦ заради добра України, - пояснює добродій Степовик.

- А ще це великий щиголь по носі Кирила, - я не дуже обираю лексику, коли йдеться про духовних поневолювачів моєї Вітчизни.

Інтелігент з природи Дмитро Степовик все таки схильний вживати іншу риторику.

- Так, звичайно це послабить позиції РПЦ не лише в Києві, а й в усій Україні…

Грішно, мабуть, але від таких пояснень обізнаної людини на серці стає ще затишніше. Око не може не милувати духовенство і вірні яких за різними даними цього дня зібралося від 30 до 50 тисяч. Помічаю зовсім молоде обличчя в церковному чорному облаченні . Юнацький вус і борідка ледь вкрили по-дівочому ніжне й рожеве обличчя.

- Звідки Ви отець? - не втримую свою цікавість.

- Я ще не священик, лише навчаюся. А приїхав з Польщі,- відповідає молодий чоловік.

- Ну, і як Вам це зібрання?

- Я щасливий ! – коротко відповідає майбутній панотець .

Так, відчуття щастя було притаманно того дня багатьом присутнім побіля Патріаршого собору в Києві. І , між іншим, незалежно від конфесійної приналежності. Один Бог – одна Україна! Це гасло просто фізично було відчутно в ті години на берегах сивочолого Славутича. А ще як настанова на майбуття прозвучали слова Блаженнійшого Святослава.

«…Цей Собор є видимим знаком єдності й соборності нашої Церкви як в Україні, так і далеко поза її межами. Ми будували його всі разом – цеглинками-пожертвами, що надходили сюди з усього світу. Цей собор збирає усіх синів і дочок Володимирового Хрещення, закликає їх до єдності, до відновлення у вірі, до джерела небесної поживи в духовній пустелі сучасного світу»,– наголосив Верховний архієпископ.

Перед тим, як освятити престол, архиєреї помили його водою з милом, червоним вином, рожевою водою. Виливаючи тричі навхрест вино на престол, Глава Церкви промовив: «Окропи мене іссопом і очищуся, обмий мене і стану біліший від снігу». Потім трапезу помастили миром, після чого всередину престолу Блаженніший Святослав заклав мощі святих мучеників.

«..У цю трапезу ми вклали мощі цілої спільноти святих: апостолів Петра і Павла; святого Андрія Первозванного, першого з покликаних і благовісника Божого Слова на київських горах; Папи Климента Римського та Мартина, які загинули на українських, кримських, землях; святого священномученика Йосафата, що своєю кров’ю запечатав єдність Київської Церкви з Римським Апостольським престолом; блаженних священномучеників ХХ століття Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського», – сказав Отець і Глава Церкви.

Після освячення престолу свяченою водою окропили стіни собору з внутрішньої сторони. Власне цим і довершили чин освячення храму.

У Богослужінні взяли участь офіційні делегації від Римо-Католицької Церкви та Східних Католицьких Церков. Римо-Католицьку Церкву представляє кардинал Аюдріс Юзас Бачкіс, Архиєпископ-емерит Вільнюса, Папський легат; кардинал Тімоті Долан, Архиєпископ Нью-Йорка, президент Американської Єпископської Конференції; Архиєпископ Томас Едвард Галліксон, Апостольський нунцій в Україні; Архиєпископ Едмонтона Річард Сміт, президент Канадської Єпископської Конференції; Архиєпископ Любліна Станіслав Будзік, представник Польської Єпископської Конференції; Архиєпископ Петро Мальчук, представник Римо-Католицької Церкви в Україні; владика Герхард Файге, єпископ Магдебурга, представник Німецької Єпископської Конференції.

Від Східних Католицьких Церков були владика Мілан Шашік, єпарх Мукачівський; владика Фюлоп Кочіш, єпарх Хайдудорога Угорської Греко-Католицької Церкви; владика Донато Олів’єро, єпарх Лунгро, Італо-албанської Церкви (Італія); владика Юрій Джуджар, Апостольський екзарх для греко-католиків Сербії та Чорногорії; владика Ладіслав Гучко, Апостольський екзарх для католиків візантійського обряду Чеської Республіки; Ставрофорний протієрей Михайло Стахнек, делегат владики Кекіча з Боснії та Герцеговини.

Також на освяченні присутні були представники благодійних організацій: монс. Джон Козар, президент «Кневи» (США); п. Карл Ітю, президент «Кневи» (Канада); о. Штефан Дартман, президент «Реновабісу» (Німеччина); п. Йоганес Фрайхер Хеерман фон Зюдвік, президент «Церкви в потребі» (Німеччина); п. Майкл Оконор, представник Верховного лицаря «Лицарів Колумба» (США). На прощу з нагоди освячення собору прибули вірні з усіх континентів світу, різних міст і сіл України. Загалом за попередніми підрахунками прибуло понад 20 тисяч прочан та понад 700 священиків. Вірні під час Богослужіння відновили хресні обіти.

Нині в Україні не так багато приводів для втіхи у політичному, громадському і релігійному житті . І тим приємніше було відвідати вище згаданий історичний захід. Полишаючи свято нашої духовости і віри я ще й ще поглядав на Собор Воскресіння Христового. Красень храм модерними куполами здається здіймався до самого неба, до самого Господа! Собор який став форпостом добра і віри на Лівому березі Дніпра нашої гаряче любимої України. Довгих і щасливих тобі літ , Соборе! Щастя і добра твоїм вірним!

Фідель Сухоніс

Київ – Січеслав

На фото автора: Дмитро Степовик ( зліва) та голова українсько – бразилійської репрезентації Віторіо Соротюк давні знайомі. Один з них православний, другий греко – католик. Але це немало абсолютно ніякого значення цього історичного дня . Обоє вони тішилися зміцненню нашої духовності в Україні

На фото Від красеня – храму ще довго не розходилися люди. Їх можна зрозуміти так не хочеться полишати правдиве свято

На фото: Освячення Собору Воскресіння Христового було сповнено присутністю національної культури і духовності в широкому сенсі. Так виглядає одна з величних писанок поблизу Патріаршого Храму.