УКРАЇНСЬКИЙ ПОГЛЯД НА ОСТРІВ АФРОДІТИ (Частина Перша)

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 09 липня 2013, 19:16

Я не дуже полюбляю авіа перельоти – не можу сказати, що страждаю фобією, але розуміння того, що я на висоті 10 тисяч метрів у великій залізні пташці ще з десятками людей мене не дуже тішить. Особливо, коли згадуються фільми на кшталт «Екіпаж». І одразу ж думається «якщо вже там, де техніка нова, сталося таке, то що ж тоді у нас….». Недарма говорять, що деякі люди атеїсти до першої турбулентності. Після того, як я потрапила у сильну зливу з грозою під час рейсу «Сан - Пауло – Париж» я належу до тих, хто хреститься та пошепки молиться, коли літак відривається від землі (о, це моторошне відчуття десь внизу живота, що нагадує спогади дитинства і нестримні гойдалки!). Також я завжди аплодую, коли літак сідає. Мій дуже улюблений письменник Фредерік Бегбедер каже, що лише ідіоти аплодують в кінотеатрах та літаках. Але я дозволю собі з ним не погодитись. Для мене те, що людина безпечно підняла та посадила літак, вберегла життя всіх пасажирів - це все варте аплодисментів. Така собі форма подякувати, ви ж дякуєте таксистові який вас довіз додому? Тоді чому ж не подякувати пілоту?

Але жага до подорожей сильніша ніж нелюбов до висоти, тому я все ж сідаю в літаки. Незадовго до подорожі я вичитала в Інтернеті, що досить відома українська авіакомпанія (саме та, якою я збиралась летіти) входить в трійку найгірших авіакомпаній світу! Її випередили лише якісь азіатські лінії, де лунає гімн під час перельоту. Цей рейтинг визначається за рахунок аналізу якості перельоту, технічних характеристик, сервісу та їжі. Оптимізму не додало, але квитки вже на руках.

   «Бориспіль», черга, аби обмотати сумки по 50 гривень (зате їх потім легше впізнати на багажній стрічці), і ось ми вже розсікаємо хмари, а я намагаюсь не думати про те, що під ногами фактично нічого – ми летимо. Коли почати про таке думати – голова болітиме, особливо якщо сидиш біля ілюмінатору. Слава Богу, що до Кіпру летіти близько 3,5 годин. Люди, що літали в Бразилію та Америку зрозуміють мене – це просто піщинка.  Швидко та безболісно, і ти вже знижуєшся над мальовничим островом у Середземному морі. Аеропорт Ларнаки – маленький та затишний. Ці два слова можна на Кіпрі вживати, характеризуючи багато-що. Тут все дуже затишне, невелике. Пройшли паспортний контроль ми також дуже швидко і через пару хвилин вже дихали середземноморським повітрям.

Перше на що звертаєш увагу – лівобічний рух. Для нас це по-справжньому нове, адже щоразу здається що зараз станеться ДТП. Але поступово до цього звикаєш. Дорога від аеропорту Ларнаки до Пафосу – близько 200 кілометрів. Подолали ми її швидко і комфортно. За вікном мальовничі квітучі кущі яскраво - фіолетового кольору. Але здебільшого тут було посушливе та жовте. Парадоксально, але на Кіпрі доречно казати «за зиму все так виросло та позеленішало» (адже взимку тут середня температура +15 градусів за Цельсієм). Але після прохолодного Києва тут було приємно та свіжо. Наше тимчасове кіпрське помешкання знаходилось не в самому місті Пафос, а далі по дорозі (8 км) у районі Корал Бей. Тому перше знайомство з Пафосом було швидкоплинне – нас провезли через головну вулицю та набережну. Маленьке гарне містечко з дуже стильними береговими ресторанчиками, пам’ятниками культури. Багато де зустрічались велетенські яскраві крашанки та великодні зайці - заздалегідь тут вже готувались до свята. Звичайно, дорога була ще приємнішою бо нас зустріла наша знайома, але як виявилось потім, прямо в аеропорту можна винайняти машину. І коштує це досить помірно – 25 евро в день за машину рівня Ford Fiesta ( як нам потім казав бориспільський таксист «за такі гроші в Києві і не повечеряєш вдвох»).

Гарною трасою ми виїхали за межі міста Пофос. Справа – бананові плантації, зліва- Середземне море. Дороговказ повідомляв що попереду буде Пея (такий собі населений пункт) де і є той самий район Корал Бей. Безліч ресторанчиків, кафе, сувенірних магазинів, банків та готелів – все це і називається Корал Бей авеню. Неподалік від головної вулиці і була наша вілла. Кожна вілла тут має жіноче ім’я. Тому нашими сусідками були Наталя та Лілія. Ну, а нашим домом на цей час стала Кассандра. Біла, яскрава будівля, що потонула в пахощах квітів, пальм та відблиском аквамаринового басейну. Передостання вілла на тихій вулиці – це робило її ще затишнішою. Тетяна, наша добра подруга, розповіла, що зараз ще не сезон, тому певно сусідів у нас буде не багато. Вілла зустріла нас чистотою та свіжістю. Приємна вітальня - студія, кухня, тераса з басейном. А на горі – спальні, ванні кімнати та туалети. Все продумано до дрібниць. Але навіть в раю бувають негаразди. Тетяна вирішила організувати нам приємні сюрпризи з першого дня і на віллі залишила подарунки. Для дівчат – креми та одяг, для чоловіків – портмоне. Вона поклала це в шафи у спальнях, але після прибирання все зникло. Пані Тетяна весела та емоційна натура, але ця ситуація її дуже засмутила. Вона одразу ж нам розповіла, що тут працюють румунки та болгарки. А ці жінки відомі на Кіпрі своєю любов’ю до чужого. Я не хочу звинуватити чудовий румунський чи болгарський народ, але ситуація мала місце. Тому Тетяна одразу ж зателефонувала орендаторам. Чоловік з ім’ям грецького бога дуже погано говорив англійською, але сутність проблеми влов і обіцяв приїхати. Ми тим часом роздивлялись гарну віллу та заспокоювали Тетяну, яка сердилась на недбалий персонал. Кіпр невеликий острів, тому вже через двадцять хвилин приїхав Андрос. З нас п’ятьох краще за всіх англійською розмовляю я, тому саме я почала переповідати детективну історію. Пан Андрос запевнив мене, що це неможливо, адже прибиральниці виходять і заходять з маленькою торбинкою. Але Тетяна його запевнила, що також не вистачає пляшки вина в холодильнику та деяких побутових засобів. Вона говорила російською, але була така сувора і впевнена, що грек-кіпріот зрозумів. Він сказав, що головний на фірмі його брат, тому він приїде і нам допоможе.

«Отак завжди, все перекидають одне на одного» - махнула рукою Тетяна. Але ми не засмучувались – нехай ця прикрість буде найбільшою за всю нашу подорож. Ввечері на нас чекало знайомство з Корал Бей, а поки ми залишились розбирати речі. Але не пройшло й години, коли мій чоловік вже гукав мене на перший поверх – приїхав брат Андроса, Хронос. Він досить непогано говорив англійською, тому ми швидко порозумілись. Він занотував всі зниклі речі і сказав, що напише заяву в поліцію. Побажав на гарного відпочинку і поїхав. Ми залишились приємно вражені опікою, яка не властива для українських власників курортного помешкання.

Я дивилась на сідаюче сонце і думала про те, як тут спокійно і гарно. Час ніби зупинився. Його порушують лише пташки і коти, які безшумно ступають бортиками басейнів. До речі, з балкону мені було видно сусідні вілли і я помітила, що майже на кожному подвір’ї спить кіт, а іноді і декілька. Як потім стало відомо, Кіпр вважається котячим островом, адже вони були сюди завезені для боротьби зі зміями. Котів тут дуже поважають і годують. А пухнасті божества гуляють островом, обирають родину і живуть з нею. Потім люди їду, приїжджають інші, а кіт лишається. Отаке життя. З балкону я побачила, що біля вілли навпроти нашої спить великий смугастий кіт. Особливо гарний. Але я тоді і не знала, що цей котик стане мої палким середземноморським коханням. Але про це згодом.

А поки сідало сонце і ми збирались подивитись на вечірній Корал Бей. Коли ми з чоловіком буваємо за кордоном нас завжди тішить, коли до нас звертаються англійською. Справа не в тому, що ми цураємось походження. Це свого роду комплімент, адже не секрет як саме українсько та російськомовні туристи можуть поводити себе за кордоном, особливо в готелях all inclusive: ходити в купальних до ресторану, пити вже з ранку, голосно клясти офіціантів рідною мовою, а ввечері вдягатися «від кутюр» - з масною косметикою, підборами та недоречними сорочками. Звичайно, не всі туристи такі, але факт є фактом. Можливо нас оминула ця незрима печатка на обличчі, бо до нас завжди заговорюють англійською, запрошуючи в ресторан чи на розваги. Кіпр – не виключення. Тут багато ресторанів, де є російськомовне меню та персонал. Вони запрошують трьома мовами вже на вході. Ми обрали затишний ресторан, аби спробувати деякі місцеві страви. Тетяна з своїм чоловіком Федором Миколайовичем розтлумачили нам дивні назви. Я зупинила свій вибір на тушкованій телятині в вині та травах з картоплею та салатом. Шкода, але назви цієї смачною штуки я вже не згадаю – надто вона вже була складна. На Кіпрі багато гарного місцевого вина. Тут обов’язково подають свіжий хліб з різноманітним маслом, салати. Тому наїстись можна ще не почавши головну страву. Серед офіціантів, що нас обслуговували, були хлопці з Болгарії та Литви. Як потім я стала помічати на Кіпрі взагалі багато російськомовних – тут багато листівок на кшталт «русское меню», «русскоговорящий персонал».

Безліч вражень, переліт, шалено смачна вечеря – ось так певно в кожного туриста минає перший вечір у новій країні. Так само він минув у нас. Велетенський повний місцяь малював темні вілли Корал Бей холодним світлом, на Кіпр опускалась ніч. А вже завтра буде новий день, повний нових пригод.  

Дарина Сухоніс-Бутко

                                                    ******

Знайомство з Кіпром для більшості приїжджих починається з летовища. Два міжнародних аеропорти, розташованих в Пафосі і в Ларнака, так само, як і морські порти міст Лімасола і Ларнаки, пов'язують  Кіпр з усіма країнами світу. Близько 40 міжнародних авіакомпаній світу здійснюють понад 260 регулярних рейсів на Кіпр і з Кіпру, більше 60 чартерних авіакомпаній виконують численні рейси - таким чином, підтримується повітряне сполучення Кіпру з містами Росії, України, Білорусії, Грузії. Автомобільні магістралі на Кіпрі відповідають найвищим європейським стандартам. На  острівній державі так само   існує служба міжміських маршрутних таксі, що забезпечує постійне сполучення між містами. Можна скористатися послугами приватного таксі або взяти автомобіль напрокат.  Що ми й зробили на  третій день нашого перебування на острові завдяки приязні та турботі наших тутешніх приятелів. І цей крок найперше зробив наше перебування на Кіпрі особливо зручним та динамічним. Бо ціни на пальне тут фактично українського рівня, а дороги  дозволяють і водієві , і пасажирам мати просто насолоду від подорожування островом Афродіти.

З приємністю можна згадати спілкування з власником прокату автівок паном Фідіасом. За якісь чверть години, допоки  ми обирали машину та заповнювали необхідні папери,  він спромігся оповісти про себе стільки, що виглядав вже давнім знайомим. Відкритість та відвертість кіпріотів хоч і зустрічається повсюди як сліпуче тутешнє сонце, однак певний час продовжує викликати певну застережливість. Напевно, найперше через те що в українському доволі агресивному сьогодні соціумі посмішка чи приязнь інколи може трактуватися як слабкість та запобігливість. Не буду стверджувати що завжди, чи повсюдно. Але мої спроби , наприклад, в Дніпропетровську впроваджувати європейські стандарти спілкування не рідко розбивалися об глуху стіну не розуміння та зверхності. Посмішка, не нав’язливий жарт у якомусь публічному місті часами викликав  також щось подібне на співчуття. Мовляв, нещасне людина . І чого тішиться, і чому радіє?! Напевно, не все в порядку з головою. І лише коли я з такими по –  бичачі нахиливши голову і з важким поглядом починав з’ясовувати необхідне, то сприймався належно і навіть з певною увагою.

Між іншим, з огляду на вище зазначене соціальні контакти у Європі і на теренах колишнього СРСР для мене так само один з тих аргументів, котрі на користь західних  цінностей, а не «совєтського» стилю спілкування. Можливо, прихильникам тісних обіймів з Москвою і подобається коли з ними говорять через губу у крамниці та трублять на перехресті за якесь дрібне непорозуміння. Можливо, вони з екстазом правдивого комунікативного садомазохіста полюбляють неувагу, грубість, зверхність , упередженість. Дико і незрозуміло. Невже у наш час, коли людина  таки  позбавляється звірячих звичок, ми хочемо жити за законами первинної зграї: де сила і агресія були головними аргументами в спілкуванні.

Однак, повернемося до приязного і веселого кіпріота  Фідіаса. Найперше він з розумінням поставився до мого прохання взяти на прокат авто з механічною коробкою передач. Чужа   для обох нас англійська   допомогла йому зрозуміти що я призвичаївся  на важких українських дорогах саме до такого типу машини. І що було особливо приємно він  подумав аби не обтяжувати нашу бізнесову співпрацю фінансово. Невеликий , але витривалий і міцний як  кіпрський  віслюк, «Форд фієста» -  це було якраз те що потребувала наша четвірка. Щоправда, десь півдня  пішло на те  аби не їхати на зустрічній смузі. На Кіпрі лівосторонній рух. Позаяк, якщо нарікати з цього приводу, то лише на англійський період колонізації Кіпру, а не на чорнявого і приязного Фідіаса. А втім вже під вечір я  вже  звично сідав  у праве переднє водійське  крісло, бо до того все тяжів присісти зліва. Але людина таки найвижчий примат. Умовні рефлекси змінює доволі швидко.

Між іншим, коли я повертав господарю ренту його машину після тижневих подорожей Кіпром, то тицьнув тому свою візитівку.

-          Друже Фідіас ,  якщо ти чи твої приятелі будуть в Україні  - зателефонуй . Можливо стану в нагоді, - відсутність в англійській для таких  невибагливих носіїв  мови як я  відмінності у звертанні на «ти» і «ви», дозволяла мені без зайвого  панібратства поводитися з  греком – кіпріотом  ледь не як з приятелем.

Здається, цей нехай і символічний жест розчулив  смаглявого власника прокату автівок. Напевно, німці і англійці та решта європейців,  більш стримані у спілкуванні, аніж нащадки запорожців. Тому Фідіас довго тиснув мені руку. Назвав справжнім джентльменом і насамкінець не без пафосу сказав:

-          Приїзди  ще. Мій дім – твій дім!

Що ж навряд чи мені вдасться колись погостювати у Фідіаса. Та й соромно буде припхатися до батька шести дітей. Але хіба не приємно було почути таке? Нехай живе кіпрська гостинність та приязнь!

Є на нашій планеті місця, де просто шкірою відчуваєш подих історії , не буденність тамтешньої землі. І особисто для мене Кіпр став такою країною. Мені, немов у дитинстві було зовсім не важко, зупинившись десь на вулиці заплющити очі та уявити. Уявити як стародавні греки відпливають з острова на кораблях, що  по самі вінця наладовані амфорами, з ароматним кіпрським  вином. А ось чується тупіт сандалів римських легіонерів, котрі мали острів за один з форпостів своєї могутньої і жорстокої імперії. Гортанні крики турецького мулли мені так само було не складно  почути під пекучим тутешнім сонцем. Бо це так само історії Кіпру. І десь в глибині свідомості співчував я англійському  джентльмену – колонізатору. Як же нестерпно , напевно,  в таку спеку бути у смокінгу та без кондиціонеру . А втім, можливо, навіть англійський джентльмен дозволяв собі відпружитися  та скинути аристократичний одяг.  Бо Кіпр це майже рай на землі. А у раю прийнято мати інший одяг...

Мої сугестії мають, так би мовити, документальне підґрунтя . Бо з  давніх часів Кіпр завжди був одним з мостів між Європою і Азією зі змінними періодами левантійського, анатолійського, турецького, грецького і британського впливу. Більш за все Кіпр асоціюється з так званими хрестовими походами. Гомер оповідає в «Іліаді» про красивий квітучий острів Середземного моря, у берегів якого народилася з піни морської прекрасна богиня Олімпу — Афродіта. Біля підніжжя скелі Петра-ту-Роміу вже цілу вічність б’ються смарагдові піняві хвилі, — саме тут вийшла на землю «з посмішкою чарівною Кіприда».

Узагалі перші відомості про освоєння Кіп­ру офіційно пов’язані з поселеннями нео­літичного періоду, зокрема, Хірокітії у VII тисячолітті до н.е. У давні часи на острові почали видобувати й використовувати мідь. Саме це природне багатство, а також щедра земля з її оливковими гаями, виноградниками, лісовими масивами з дикою звіриною, повними рибою річками зробили острів ласим шматочком для багатьох сусідів. Пізніше острів заселили мінойці, котрі займалися видобутком міді та залишили пам’ятки кіпро-мінойського письма. Після мінойської катастрофи у XV ст. до н. е. на Кіпрі виникла держава Аласія. У ХІІІ ст. до н. е. острів був захоплений хетами та єгиптянами. Після міграцій народів моря на Кіпрі оселилися ахейці. Паралельно з цим відбувалася фінікійська колонізація Кіпру.

Після Троянської війни багато її учасників оселилися тут і створили 9 царств, які проіснували до IV ст. до н. е. У результаті походів Олександра Македонського Кіпр був приєднаний у 321 р. до н. е. до Єгипту, який він перед тим завоював. З еллінським періодом також пов’язаний прекрасний міф про народження на південному узбережжі острова грецької богині кохання — прекрасної Афродіти. І сьогодні невибагливим туристам демонструють міст Афродіти та її купальню. Тут вона пережила своє кохання з Адонісом. І досі на її честь на Кіпрі щороку влаштовують пишні свята. Острів був батьківщиною ще однієї популярної в Елладі і в цьому разі цілком реальної особистості — засновника філософської школи стоїків Зенона. З I століття до н. е. і до IV н. е. тривав римський період кіпрської історії. У тодішній його столиці Пафосі правила Клеопатра. Залишки розкішних вілл того періоду з мозаїчними підлогами, термами, водогоном свідчать про розкіш, у якій жила тоді римська верхівка.

У 395 р. Кіпр став частиною Візантії після її відокремлення від Західної Римської імперії. Цей період продовжувався майже 800 років, перерваний періодом арабського домінування у 648–965 рр. У цей же час кіпрська церква отримала статус автокефальної на Ефеському соборі. А в 688 р. араби захопили Кіпр. Проте імператор Юстініан II і халіф Абд аль-Малік зуміли досягти безпрецедентної домовленості. Наступні 300 років Кіпр знаходився під владою одночасно арабів і Візантії, незважаючи на постійні материкові війни між обома сторонами. Цей період тривав до 965 р., поки Візантія, відроджуючись, остаточно не завоювала острів.

Як уже зазначалося, не оминали Кіпр у своїх походах на Єрусалим хрестоносці. В одному з них брали участь Фрідріх Барбаросса і Річард Левове Серце. Пануючи на острові майже 300 років, хрестоносці намагалися насадити серед його жителів католицизм, але кіпріоти зберегли вірність православній традиції. Проте й міцні мури не захистили Кіпр від турків-османів, які захопили його у 1571 р. й утримували майже до кінця XIX ст. Із закінченням російсько-турецької вій­ни Кіпр відходить під контроль Англії. 3 1925 до 1960 р. він був її колонією.

Офіційно територія Республіки Кіпр включає 98% території острова, решту 2% займають британські військові бази Акротірі та Декелія, а також прилеглі острови Айос-Георгіос, Єронісос, Глукіотісса, Кіла, Кієдес, Корділія і Мазак. Це і є ціна за незалежність як результат Цюрихсько-Лондонських угод 1959 р., які значно обмежували суверенітет республіки. За цими угодами Великобританія, Греція і Туреччина стали гарантами «незалежності, територіальної цілісності і безпеки» Кіпру, що дало цим країнам можливість втручання в його внутрішні справи (Договір про гарантії). Крім того, Греція і Туреччина одержали право розташовувати на острові свої військові підрозділи (Договір про союз). Крім Великобританії, військову присутність мають й інші країни, зокрема США та Туреччина. Де-факто після 1974 р. острів розділений на дві частини, 60% контролюється владою Республіки Кіпр (в основному населена греками-кіпріотами), інша частина — Турецькою Республікою Північного Кіпру (ТРПК) (населена турками-кіпріотами). ТРПК визнана тільки Туреччиною, ООН офіційно вважає цю територію окупованою Туреччиною.  Між іншим, ми так само там побували. Однак, це тема вже наступної розповіді. 

Фідель Сухоніс