УКРАЇНСЬКИЙ ПОГЛЯД НА ОСТРІВ АФРОДІТИ

Магічний острів в Середземному морі, шматочок раю, місце народження Афродіти, античних легенд, оливкого масла та один з кращих місць відпочинку. Маленька держава (9 248 км² ) Кіпр з великими можливостями живе у власному вакуумі – тут зупиняється час, тут інший всесвіт – з якісним рівнем життя, гарними дорогами та усміхненими людьми.

Кажуть, що краще жити там, де інші відпочивають. Певно, кіпріоти живуть по сто років, адже здається, що в країні з охайними білими будиночками, соковитими фруктами, синім морем та квітучими кактусами немає місця хворобам та бідам.

 Але все ж і в раю бувають негаразди. Поділений на дві частини магічний острів з 1974 року зберіг той войовничий дух – греки-кіпріоти говорять, що «моє серце залишилось там». Там – це Турецька Республіка Північного Кіпру. Столиця острову  - Нікосія, поділена між двома частинами.

Цей казковий шматочок суші в Середземному морі закохує у себе с перших днів, бо дарує неповторне відчуття свободи, радості, спокою. Якихось три години літаком - і ми перенеслися в іншу культуру, час, місце та день. Той день був неповторний – ми вперше побачили, почули та відчули на смак Кіпр…

Для мене Кіпр має присмак стиглої полуниці, авокадо та солоної морської води. Але, можливо, через мою професію чи просто через вроджену жагу до сарказму, я на все дивилась через призму українського менталітету. Ось так і народились ці подорожні нотатки. Якщо комусь вони здадуться цікавими, хтось знайде тут для себе щось нове, тоді все це писалось не дарма...

Дарина Сухоніс-Бутко

Кажуть що кохання з першого погляду найчастіше буває оманливим. Можливо, що й так, однак, це напевно, коли йдеться про стосунки поміж чоловіком і жінкою. Я особисто полюбив Кіпр з першого погляду. І у свої зрілі роки гадаю, що ця приязнь не минеться. Чому до моєї душі припав цей маленький та ще поділений на грецьку і турецьку частини острів  , який менший за площею  і населенням від більшості областей неньки – України? Я полюбив Кіпр не лише за яскраве сонце у квітні, і тепле море у цю пору, за гарні дороги і яскраву зелень прибережних гір та пагорбів на весні, а ще й   за своєрідну, без гігантоманії еліно – азійську архітектуру. Найперше я полюбив цей острів через кіпріотів. Полюбив за їх з одного боку справді європейський вишкіл у спілкуванні, котрий так органічно поєднується з доступністю, відкритістю та відсутністю будь-якої зверхності. Злі язики подейкують, що це мовляв через граничну залежність цієї країни від туристичного бізнесу. Брехня і жаба у таких твердженнях. У Криму туристичний сезон вдвічі, а то й втричі коротший. Здавалось би тут турист взагалі і Бог, і Цар. Та чи чуємося ми від того комфортно на вулицях Ялти або Гурзуфу?!  Не будемо про наболіле…

 Взагалі для мене Кіпр став першою в житті західною країною по суті, однак гранично відкритою, не манірною та доступною в усіх  проявах:  від цінників у магазинах до розмов з господарем маленької сувенірної лавки. Як на мене, то кіпріоти на відміну від англійців, німців чи більшості західних європейців справді рівно сприймають гостей своєї країни незалежно від паспорту в  їх кишені.  Принаймні, особисто я відчував це на рівні , так би мовити, власної шкіри.

 Веселу вдачу й добродушність кіпріотів, які відрізняють їх від більшості наших співвітчизників, дуже легко можна спостерігати, якщо відійти самостійно від туристичного скупчення  хоча б метрів на сто. Наприклад, один раз, ми забарилися посередині досить широкої проїжджої  частини, і коли дійшли до середини, зелене світло згасло й нам зайнявся червоний. Величезна кількість машин, що повинне було зараз рушити з місця, викликала  нас у жах, і ми спробували було ретируватися назад, як побачили, що  декілька  кіпріотів висунулися з найближчих до нас машин, сміються й показують нам - проходите. Поки ми не перейшли на іншу сторону, жодна машина не рушила з місця, і, крім того, позаду жодна машина не затрубила  за цей час. Чи можна було б таке уявити десь у Києві чи Дніпропетровську? Риторичне питання.

 Ще одна, як на мене, позитивна відмінність Кіпру від України. Ви (якщо не знаєте заздалегідь) ніколи не відрізните будинок багатого кіпріота, хазяїна великого готелю, скажемо, від будинку рядового співробітника цього ж готелю. Однак, якщо у небо буде пхатися безрозмірний червоний цегельний особняк у псевдоготичному стилі з безліччю башточок, то будьте  що господар  «родом з Октября», колишній «совок» чи то з Росії, чи з України. «Наших» , між іншим , на Кіпрі вже чималенько. Однак, це тема окремої розмови.

Кіпр поки-що не здався на поталу брутальності деяких наших співвітчизників і радує приїжджих не лише  південним краєвидом і ласкавим сонцем, а щирістю та вишуканістю тутешнього люду. Про це найбільше я спробую розповісти у своїх подальших нотатках.

 Фідель Сухоніс

Серія КВ, реєстр. номер 16084-4556 ПР. Рік видання двадцять перший. Постановою президії ВАК України від 9 квітня 2008 року за № 1-05/4 журнал внесено до переліку наукових фахових видань України, у яких можуть публікуватись основні результати дисертаційних робіт з історії, філології, політичних наук, мистецтва та культурології.