« Sweet Snow» - як нове осмислення трагедії Голодомору.

Деталі: Опубліковано: Вівторок, 28 травня 2013, 07:13

Нагадаємо що редакція щомісячника «Бористен» планує видати до вісімдесятої річниці голодомору, яка припадає на листопад 2013 року, збірник котрий розповідає про вшанування діаспорою жертв геноцидного голоду 1932-1933 років. До книги мають увійти як і вже хрестоматійні художні твори та спогади щодо тих подій так і нові вияви пошани закордонним українством до нашої національної трагедії. Роман українця з США Олександра Мотиля англомовний і його назва «SweetSnow» з англійської перекладається як « солодкий сніг». Події твору розгортаються взимку 1933 року, коли в Україні лютує геноцидний голод. «Солодкий сніг» нелюдських випробувань нашого народу стає мірилом здатності до гуманістичного вчинків головних героїв твору. А це німецький аристократ з Пруссії, єврейський комуніст з Нью-Йорка, польський дипломат зі Львова, а також український націоналіст з Відня. Про роман “ SweetSnow”, завдання які ставив перед собою автор готуючи твір до друку та багато іншого що пов’язаного з жахливими подіями 1932-1933 року розмову ведуть автор «Солодкого снігу» Олександр Мотиль та редактор журналу «Бористен» , упорядник збірника «Діаспора пам’ятає» Фідель Сухоніс.

СУХОНІС : Пане Олександр Ви народилися у Ню-Йорку через двадцять років після Голодомору в родині українців вихідців з Львівщини. Виглядає так що ані Вас особисто, ані Ваших рідних і близьких та трагедія не торкнулася. Взагалі загальновідомо що Голодомор лютував виключно на східних, «совєтських» теренах України . На щастя , галичан та взагалі Західну Україну він не зачепив. Я свідомий того що справжній митець, гуманіст, зрештою, людина віруюча не поділяє горе на своє чуже. Здатність сприйняти біль іншого як свою , на мою думку, і є правдивим виявом гуманізму. Однак, за наших українських реалій: чи не ставили Ви собі за мету творячи роман «Солодкий сніг» породити ще одне художнє ствердження про те, що Україна єдина, що наш нарід від «Сяну до Дону» справді сповідує одні ті ж самі ідеали, має одні ж ті самі болі та сподівання. І що багаторічний проект Москви поділу нас на «західників» та «східняків» , дякувати Богу, таки провалився ..

МОТИЛЬ: Західні українці в загальному, а діаспора зокрема вважають себе українцями, частиною українського народу. І таким чином переймаються усіма національними трагедіями, незалежно від того де і коли вони відбулися. Моя мета під час роботи над «Солодким снігом» була дещо скромніше. Редагуючи з Богданом Клідом у 2010 році «Хрестоматію Голодомору» (The Holodomor Reader ) я зрозумів , що дуже мало літературних творів про Голодомор українською, а тим більш англійською мовами. Хотів своїм романом зробити скромний вклад в англомовну літературу і принести Голодомор до свідомості англомовного читача, українського і не українського походження.

СУХОНІС: До честі українців західної діаспори вони доклали чимало зусиль для увічнення пам’яті жертв геноцидного голоду в Україні 1932-1933 років. Зрештою, саме їх стараннями свого часу світ дізнався правду про цей злочин Сталіна та його поплічників. З постанням незалежної України з більшим і меншим успіхом тема Голодомору стала надбанням і широкої української громадськості. Як це не прикро, але одночасно вона є й темою політичних спекуляцій. Та я глибоко переконаний політки – повії підуть в небуття, а нерукотворный пантеон пам’яті нації про ту страшну Голгофу нашого народу буде жити. Буде жити заради майбуття, як вияв духовної зрілості наших людей та нашої будучності. Ви написали свій роман англійською. Хоча мені думається , можливо, менш успішно могли підготувати й рідною українською мовою. Отож, Ви свідомо найперш за все розраховували на закордонного , іншомовного читача. Чому Ви вважаєте що американці, канадійці, німці чи ще хто може прочитати Ваш твір повинні знати про нашу національну Трагедію? Можливо , що Голодомор це суто «українська тема», можливо, нам не потрібно нагадувати світу про ті страшні події. Адже психологи свідчать що в пошані сильні та оптимістичні особистості й , напевно, нації також...

МОТИЛЬ: Англомовний читач має знати про цю трагедію з простої причини: Голодомор один з найбільших геноцидів 20-го століття , якщо не історії взагалі. Людина не може бути повністю освіченою, не може до кінця осягнути належний стан світу, принаймні, без поверхового знання про Голодомор. Отож, Голодомор не суто українська тема, а загальнолюдська . Як це не прикро, але на відміну від багатьох українців в Україні американці хочуть дізнатися якнайбільше про Голодомор. Коли їм розповідати про цей геноцид вони реагують із зацікавленням, з симпатією , хочуть більше знати. Дуже часто вони також реагують самокритично . Усвідомлюючи що і їх країна в тих чи інших проявах сприяла тим страшним подіям.

СУХОНІС : Ви найперше історик та політолог. На, так би мовити , хліб насущний заробляєте як професор політології в Ратгерському університеті (США), а також директор програми вивчення Східної та Центральної Європи. То чи можна вважати , що написання роману «Солодкий сніг» це не стільки спроба виявити себе як письменника, а пошук інших, мистецьких засобів для Вашої наукової діяльності?

МОТИЛЬ: Моє наукове зацікавлення Голодомором простежується вже у згаданому виданні «Хрестоматії Голодомору» (The Holodomor Reader), котре побачило світ в 2012 році в Канадському інституті українських студій. Ми з доктором Богданом Клідом зібрали неймовірно цікавий матеріал – статті журналістів, науковців, свідчення тих хто вижив у жорнах Голодомору, радянські, німецькі, польські, документи стосовно цієї теми. А також літературні твори - - переклади англійською і таким чином створили унікальний збірник, який містить у собі все що людина має знати про цей геноцид. Хотіли б цю книгу видати так само українською мовою.

СУХОНІС: Існує теза про те що справді талановиті люди обдаровані у багатьох ділянках творчості. Ви сповна стверджуєте цю істину. Адже Олександр Мотиль ще й славний маляр. Без компліментарності , однак, ті Ваші роботи, котрі мені довелося бачити відрізняє і професіоналізм, і смак, і новаторство , і відсутність того що прийнято називати вторинністю. У зв’язку з цим хочу запитати. А чи не виникала у Вас ідея донести пензлем те що Ви хотіли висловити пером у романі «Солодкий сніг». Адже малярство більш промовистий жанр, наочний і легше прийнятний порівняно , наприклад, з тією ж літературою . Чи я помиляюся?

МОТИЛЬ: Мої картини переважно напівабстрактні і « безмістовні» , вони ані про політику, ані про соціум як такий. Правду кажучи, мені було б дуже важко намалювати щось таким стилем про Голодомор. Звичайно, не виключаю що, можливо, згодом почну малювати дещо іншим стилем. І тоді українська тематика могла б знайти місце в моїх картинах.

СУХОНІС: У своїй вже науковій книжці «Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження» Ви виклали теоретичні засади для аналізу імперій як політичних структур. На Вашу думку імперії гинуть коли починається значна взаємодія між периферіями, а не обов'язково тоді, коли центр втрачає гегемонію над периферією. Тема ця , як не прикро, залишається актуальною і по-сьогодні для нашої держави. Адже формальний розпад СРСР , на жаль, не поховав споконвічні устремління Москви залишати Україну в колоніальній залежності . Спроби реанімувати російську імперію, нехай в оновленому, прикрашеному вигляді , не завмирають ані на день після 1991 року. Чи можна розглядати , згідно Вашої теорії, діаспору і материкову Україну як складові системи взаємодії периферій, котра, зрештою веде до краху тієї чи іншої імперії. Чи не було у Вас спроби дати відповідь на це запитання і своєму романі «Солодкий сніг»?

МОТИЛЬ: Взаємодія поміж периферіями тотожна з унезалежненням колоній від імперського панування. Одже, будь-яка взаємодія України з будь-якими поза імперськими чинниками – величезний внесок в становлення України. Такими чинниками можуть бути діаспора, Європейський Союз, Америка, ООН, Парагвай, Бірма тощо. Головне щоб Україна мала різні економічні, політичні , культурні взаємовідносини з іншими країнами, а не лише Росією. Тому підписання угоди про співпрацю з Європейським Союзом таки важлива справа: угода означає що Україна йде в світ.

СУХОНІС: Ви член видавничої ради українського часопису «Критика». А значить у тій чи іншій мірі відслідкуєте літературне життя як у діаспорі так і в Україні. Складно говорити про українську літературу взагалі . Однак, з більшою чи меншою вірогідністю ми можемо везти мову про обговорювану нами тему Голодомору. А саме про те як мистецькими засобами зберігають пам'ять про події 1932-1933 вітчизняні літератори. Як мені здається, попри цікавість суспільства загалом і відкритість порівняно з совєтським періодом цієї проблематики в Україні так і не з’явилися твори рівня «Жовтого князя» Василя Барки. Ще менше ( очевидно, через об’єктивні реалії) зроблено на мистецькій ниві авторами у діаспорі. Принаймні, я в останні часи окрім Вашого роману «Солодкий сніг» мав можливість дізнатися так само про англомовну книгу "Amazon e-books" Володимира Могучого з американського штату Ню-Джрезі . Це документальний твір про гітлерівський та московський терор і Голодомор так само спрямований на американського читача. З огляду на це , якщо два можна, два запитання. Перше. Чому все ж таки така болюча тема як Голодомор не спонукає українських письменників до справді талановитих і епічних творів?

МОТИЛЬ : Велика частина сучасних українських літераторів займається питаннями особистого самопізнання, самовиявлення. Це зрозуміло бо якраз такий жанр був заборонений радянською цензурою. І письменники висловлюють свою позицію таким контро-соцреалізмом. Однак, цей «тренд» уже почав мінятися. Наведу лише два приклади. В романі Василя Шкляра «Чорний ворон», який став бестселером , навіть Ліна Костенко у своїх «Записках українського сумашедшого» - автори найперше звертають увагу на зовнішній, а не лише на внутрішній світ. Гадаю, що ці два популярних письменники , а на справді ї більше, передвісники нових підходів в українській літературі.

СУХОНІС : І як з огляду на певний брак поки-що теми Голодомору у світовій українській літературі таким творам як Ваш і , наприклад, книга пана Володимира Могучого "Amazon e-books" з американського штату Ню-Джерзі, котра так само присвячена подіям 1932 1933 років, знайти найефективніший шлях , принаймні, до закордонного читача.

МОТИЛЬ: Закордонним читачам буде цікава література про Голодомор, терор і таке подібне якщо опрацювання цієї теми буде відбуватися на загальнолюдських принципах, якщо це не буде суто українська тематика, а наднаціональна. Звичайно такі книги повинні бути написані на відповідному професійному рівні. Або ж навпаки на рівні бульварного чтива. І така, і така література може дістатися свого читача: перша до більш освіченого, друга до менш вимогливого. Література як така повинна існувати на цих обох, так би мовити, рівнях. А це означає що письменники повинні творити для усіх, а не лише для вузько окресленої інтелектуальної еліти. Цю істину повинні сприйняти і сучасні українські літератори. Бо нині можна почути нарікання: українці мало читають. Однак, чи пишуть наші письменники те що широкий загал хотів б читати….

СУХОНІС: Дякую сердечно за цю бесіду , котра відбулася нехай і засобами е-пошти, і хочу Вам щиро побажати подальших творчих успіхів у всіх ділянках , де Ви докладаєте своїх талановитих і працелюбних рук. Зрештою, де б ми не жили, але якщо нас єднає Україна, то ми таки один народ. З роси Вам і води!

МОТИЛЬ:Дякую за інтерв’ю.