Пухнасті компаньойни
Вони терпеливо чекають мене цілий тиждень. Де вони весь час вештаються мені не відомо, чи можуть поїсти досхочу – так само не певен. Поряд з нашим дачним будиночком постійно живе гарний сусід Сергій Петренко. Та він нарікав на настирливість моїх пухнастих приятелів, а позаяк у нього ще є два великих пса. Котрі хоча й живуть здебільшого у місті, але навіть взимку іноді приїздять на дачу. Зрозуміло, що ці двоє з котячого племені не забувають про це навіть і в голодну днину. А більше в безлюдному зимовому дачному кооперативі їм не має кому допомогти. Отож, цілий тиждень вони блукають повз холодні та зачинені літні будиночки у своїх невідкладних котячих справах. І лише в суботу, як правило по обіді, ми зустрічаємося на сірому, непривітному взимку дачному подвір’ї. Мило що і котику, і кицюні бракує не лише наїдків, а й людської уваги. Вони ніжно, немов закохані, муркочуть коли я беру їх на руки і ладні ходити за мною вулицею немов віддані дворняги-песики. Нашу дружбу хіба-що затьмарюють мої підозри про реалізацію їх мисливських талантів щодо моїх крилатих вихованців. Скільки раз доводилося бачити жадібні та хижі очі котячі очі побіля вольєру з пташками. Не раз грізним криком я проганяв і симпатичного кота, і лагідну кицю з дротяного, у дрібну кліточку імпровізованого даху вольєру. Отож, три грудочки замерзлого пір’ячка за цьогорічну зиму,напевно, таки на совісті моїх чотирилапих друзів. Бо мертві пташечки завжди опинялися на підлозі в тому місті, де дротяна сітка підходить в притул до підвіконня. Сидячи на ньому зручно, бодай, через сітку миттєво пропустити кошачі кігтики до необачних щогликів і чижиків.
Але від моїх друзів на «уікенд» виглядає є і практична користь . Відтоді як ми заприятелювали не стала помітна присутність мишей на нашому заміському обійсті. Напевно, навіть кошачий дух добряче лякає сірих хвостатиків.
Кожного разу полишаючи дачу я маю якесь відчуття провини перед моїм котиком і кицею. Як же перебудуть вони тиждень без мене? Хто їм наллє молочка у стару білу мисочку та приголубить, чухаючи за вушком і попід теплим і пухнастим животиком? Однак, взяти їх у місто в мене не має жодної можливості. Два чотириногих вусаня для міської квартири забагато. А окрім того в ній ось вже 13 років мешкає маленький пекінес Чана. Все її життя зосереджено у стінах нашого помешкання. Коли додати до того ще й надзвичайно ревнивий характер й дуже похилий як для пса вік Чани, то нові квартиранти стануть для неї справжнім шоком. Нехай вже доживе старенька в щасті й спокої єдиної улюблениці родини. Ну, а моїм котикам залишається тільки виглядати кожної суботи авто, коли вже їм так приємна моя турбота й увага.