Альона Дрига: «Натхнення не потрібно, коли розумієш принципи побудови хорошого тексту».

Деталі: Опубліковано: Четвер, 01 жовтня 2015, 19:53

Героїня вересневої рубрики "Красиві Українки" – талановита журналістка, редактор, блогер та просто мила та гарна дівчина Альона Дрига. Журналістика для неї - свідомий вибір дитинтва, адже в родині вже є професіонали друкованого слова. Ця енергійна блондинка знаходить час на роботу, самовдосконалення, відвідини медійних форумів та семінарів, але не забуває про особисте життя та дівочі дрібниці. Про особливості роботи жінки-журналіста і свої плани на майбутнє Альона Дрига відверто розповіла «Бористену».

- Альоно, а Ви обрали професію після школи вступаючи до університету, чи це була мрія дитинства?

- Я не мріяла стати журналістом. Скоріше, це вийшло само собою. Журналістом працювала мама. А я, наслідуючи їй, брала у руки іграшковий мікрофон і проводила уявні програми. У школі пішла в телестудію - мені сподобалось. У чотирнадцять почала писати в газету, і виходило досить добре. Після закінчення школи не бачила сенсу вступати кудись, крім журфаку. Це вже була моя професія, яку я знала і любила.

На фото: В зоні АТО, на під'їздах до Лисичанську, ми переможемо!

- А як ви вважаєте, чи потрібна журналісту профосвіта? Чи талант зіграє свою роль?

- Я думаю, що журналісту обов'язково потрібно мати вищу освіту. Не обов'язково журфак, але солідна база потрібна. Не можна бути хорошим автором без знання літератури, не відчуваючи мови. Цю базу дають на журфаку. З іншого боку, в Україні факультети журналістики дуже далекі від редакцій. Тому хлопців та дівчат, що вийшли звідти, доводиться багато чому вчити з нуля: основам побудови тексту, основам жанрів, як ставити правильні питання, писати заголовки, іноді навіть, як будувати речення ...

На фото: Берлін, престур для експертів з енергоефективності.

- Які інтерв'ю у вашій практиці залишили найяскравіші враження?

- Мабуть, ніколи не забуду інтерв'ю з асфальтоукладницей Катериною Ткаченко, за яке пізніше отримала «Срібне перо». Справа не в нагороді, а в тому, що я ніколи не зустрічала жінки, що володіє такою силою духу. У Катерини була складна доля. Важке дитинство, професію її не назвеш жіночої, плюс коли розпався шлюб, вона одна тягнула трьох дітей. Але Катя добре робила свою роботу, завжди знала, чого хоче і не лізла за словом в кишеню. У підсумку, життя посміхнулося їй. Здійснилася мрія - своя квартира. Мені здається, наші ЗМІ повинні більше писати про таких людей, як Катя - простих героїнь, тих, що живуть поруч з нами, а не дивляться з екранів телевізорів з ідеальною зачіскою і в дизайнерських сукнях. Повірте, їм теж є, що сказати.
Запам'яталося моє перше інтерв'ю з Борисом Філатовим. Тоді він ще не був політиком, і з захватом розповідав про те, як збирається стати космічним туристом! .Він був настільки захопленим, натхненним, безстрашним і щасливим, що цими емоціями не можна було не перейнятися. І, врешті-решт, це подія - брати інтерв'ю у майбутнього першого космічного туриста від України.
Всі інтерв'ю в рамках акції «Дніпро-чемпіон!» запам'яталися тим, що давали відчуття повернення в минуле. Чемпіони вісімдесят третього року говорили про події, які трапилися до мого народження, але я так перейнялася цією темою і емоціями, що часом здавалося: бачила «золотий» матч своїми очима. Але спочатку було складно, адже я тоді майже нічого не розуміла про футбол.

На фото: Дуже європейський Луцьк (під час престуру)

- Чому Ви обрали саме друковану журналістику, а не ТБ чи радіо?

- Тому що текст дає більше можливостей для самовираження. В Інтернеті ти не обмежений навіть рамками друкованого аркуша. Тому, що газетний журналіст не так залежить від технічних засобів і інших співробітників. Скажімо, його робота не може постраждати через погано виставлене світло або недосвідченого оператора. Тому, що так склалося, і в іншій ролі я себе вже не бачу. Хоча,у майбутноьму подивимося…

На фото: Поки свій кіт не бачить, обіймаюся з чужими (відрядження до Маріуполя, на базі Дніпро-1)

- Улюблена робота, так чи інакше, але краде весь вільний час. Як ви поєднуєте особисте життя і роботу? І якщо Ваше серце не вільне, як реагує ваша кохана людина на те, що, наприклад, часто буває, що за статтею сидиш півночі.

- Після довгих роздумів я прийшла до висновку, що мені підійде тільки людина, така ж сильно схиблена на улюбленій роботі і кар'єрі. Впевнена, що зустріну його, такого ж «ненормального», як я! А може бути, вже зустріла, але поки не здогадуюся про це!
Насправді, все одно потрібно відволікатися від роботи - повністю переключатися. Інакше - згориш. А виходити зі стану професійного вигорання набагато складніше, ніж не допускати його. Одного разу я вже «згоріла» на роботі. Тому тепер обов'язково знаходжу час на себе. Відволіктися допомагають інтелектуальні ігри, спорт, кіно, книги. І, звичайно, догляд за собою, шоппінг і зустрічі з улюбленими друзями.

На фото: З любим колективом молодіжного журналу «Зачет»

- Чого б хотілося досягти в професії, наприклад, через 5 років?
- Упевнена, через 5 років у мене буде свій успішний журналістський проект. Швидше за все, в Інтернеті. Зараз журналістика в чистому вигляді для мене швидше хобі і спосіб підробітку. Я комфортніше відчуваю себе в ролі редактора. Але як майбутньому керівникові проекту, не вистачає менеджерського досвіду і знань. Працюю над цим!

- Альоно, а що Вас надихає? Чи є свої «ритуали» перед важливим інтерв'ю або написанням статті?
- Натхнення не потрібно, коли розумієш принципи побудови хорошого тексту. А для інтерв'ю потрібно просто достатньо часу для підготовки і гарний настрій. Коли живеш в режимі нон-стоп, часом, дуже хочеться здатися і махнути на все рукою. У такі хвилини озираюся назад, думаю про вже зроблене, і про всі проекти, що чекають попереду. І звідкись знаходяться сили. Мабуть, мій головний ритуал - просто НЕ зупинятися!

Підготувала Мирослава Борхес

Фото з особистого архіву героїні.