Колонка редактора

Деталі

Опубліковано: Четвер, 02 липня 2015, 11:54

Роками ми мріємо жити в іншій Україні. Якій? Кажуть, заможній, демократичній, де верховенство права подолає корупцію і бідність, де українці будуть відчувати себе господарями у власному домі. Гарні й добрі побажання. Я зовсім не проти. Але якщо вже мріяти без меж, то я б хотів жити в Україні, де багато було таких людей як Ірина Іванюш. Бо , мабуть, героями не народжуються, а стають. Нині ця тендітна й мила 25 літня дівчина герой! І думаю герой тому-що завжди належала до тих, хто хотів бачити Україну і вільною, і багатою, і незалежною. Заради цих ідеалів була з перших днів на Майдані, а потім майбутній медик рятувала життя українським бійцям на Донбасі вже з волонтерським позивним Лютик. 

На фото: Ірина Іванюш на передовій разом з українськими бійцями.

У травні на передовій вона підірвалась на міні. Опинилася на межі життя і смерті. Лікарі й друзі врятували відважну дівчину. Однак, вона залишилась без ніг і одного ока. Нині Іринка продовжує повернення до життя в дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова. 
За тисячі кілометрів від Січеслава у американському місті Міннеаполіс живе українець родом з Вінниччини Олександр Полець. Багато добра зробив він для України та її кращого майбуття. А тепер коли в його Батьківщину прийшла війна він особливо часто буває в отчому краї. 

На фото: Олександер Полець

Про відважну Ірину знають тепер в українських світах. І добрі люди як тільки можуть хочуть полегшити її важку нині долю. Громада української православної церкви в місті Міннеаполіс зібрала кошти для потреб відважного Лютика. Гроші в Україну привіз все той вже невтомний Олександр Полець. А вже під час нашої зустрічі в Києві попрохав мене передати їх Ірині Іванюш. І ось сьогодні вранці я у лікарні. Попередньо домовився з волонтером Вікторією, яка самовіддано допомагає, пораненій колезі про свій приїзд. Ще телефоном мене попередили з Іринкою навряд чи можна буде побачитися. Дівчина зморена не лише тілом, а й душею. Що й казати часи у неї нині надзвичайно складні. Натомість у волонтерському центрі допомоги пораненими лікарні імені Мечникова зустрівся з мамою Ірини пані Ганною Іванюш. Просто жінка з Львівщини тримається у такому горі надзвичайно гідно. 
- Іринці фізично вже краще. Однак, вона досі не може оговтатися морально. Хоч і не впадає у відчай. А ще погляди людей на її каліцтво, коли ми гуляємо з нею на вулиці. Вони може й не злі, але це нас так ріже…., - зізнається в розмові зі мною жінка. 

На фото: Ганна Іванюш мати Лютика (третя зліва ) разом з волонтерами центру допомоги пораненим лікарні імені Мечникова

А ще панні Ганна Іванюш прохає передати щиру подяку українцям з Міннеаполісу за підтримку і матеріальну, і моральну її єдиної з чоловіком доні Ірини, котру тепер так багато людей у світі знають та шанують під ласкавим псевдо Лютик. Що я у певний спосіб роблю розміщуючи ці рядки та фото у «світовій павутині»…